Привид свого дитячого кіно знову в Україні
Привид свого дитячого кіно знову в Україні

Привид свого дитячого кіно знову в Україні

Навіть якщо вдасться знайти гроші на повний метр для дітей, не факт, що результат себе хай не окупить, то бодай проявить далі гучного допрем’єрного показу та схвальних відгуків від друзів команди в соцмережах.

«Нам бракує анімації. Нам катастрофічно бракує дитячого та підліткового кіно і контенту», — озвучив очевидне в недавньому інтерв’ю актор Слава Бабенков.  І справді, бракує. Причому завжди, ваш автор побув Капітаном Очевидність ще в іншому житті, шість років тому. Хоча тоді описував як процес підготовки до створення чергового дитячого проєкту, так і не дуже відповідний результат, спроби зробити щось для дитячої, читай — сімейної аудиторії не припиняються під час повномасштабного вторгнення. З тим самим не надто втішним результатом, ось свіжіші спостереження. Це зовсім не означає, що на власному виробництві дитячого кіно треба ставити хрест. Тут інше: публічні декларації про наміри цим самим благим намірам не відповідають.

Ось, зокрема, свіженьке: студія «КиївФільм» оголосила про намір зняти — ну а як же! — сімейне пригодницьке кіно, в основі якого популярний український мультфільм «Як Петрик П’яточкін слоників рахував». Точніше, його герой, і автори обіцяють нову за сюжетом історією про Петрика, що має розкрити персонажа для сучасних глядачів по-новому.

У теорії все прекрасно. На практиці ж референсне першоджерело побачило світ… 42 роки тому. Конкретно — 1984-го року. Жодним чином не заперечую знаковості Петрика П’яточкіна як персонажа саме в питомому українському україномовному просторі. Поруч логічно поставити Капітошку, трійцю козаків Тур, Грай та Око, озираючись на скепсис тих, хто заявить про російське походження персонажів, і все ж таки — капітана Врунгеля і доктора Айболитя, створених культовим українським аніматором Давидом Черкаським. Ну все, більше нема. Додайте сюди важливу обмовку: на згаданих персонажах могли виростати автори анонсованого повнометражного проєкту, проте навряд — їхні діти.

Привид свого дитячого кіно знову в Україні - Фото 1

Ламайте скільки завгодно списів, проте це об’єктивна реальність. Українці 45+ ще згадають Петрика П’яточкіна. Їхні діти, за деякими винятками, вже ні. А онуки й поготів, там швидше ідентифікують Губку Боба, Свинку Пепу, Смурфиків, Шрека з Віслюком, а Посіпаки тут тримають лідерство в упізнанні. Є безліч причин, чому протягом 40 з гаком років із готовими українськими дитячими персонажами не працювали системно й не інтегрували їх не лише в інформаційний та культурний, а й у бізнесово-маркетинговий простір. Творці Петрика й Капітошки в тому не винні. Але я веду ось до чого: навіть якщо вдасться знайти гроші на повний метр для дітей, не факт, що результат себе хай не окупить, то бодай проявить далі гучного допрем’єрного показу та схвальних відгуків від друзів команди в соцмережах.

Оголосити про наміри мало. Бо ось вам схоже оголошення вже п’ятирічної давнини: представлення проєкту «Пекельна Хоругва 2: втеча з Раю». Далі аніматика діло не пішло, і тут знову нема вини авторів: швидше, нема й не було грошей. Рік потому Росія полізла масштабно, проєкт напевне забувся чи загубився. Хоча в згаданий час новину про його реалізацію поширили впевнено, як доконаний факт. Ось маємо фільм-привид.

Привид свого дитячого кіно знову в Україні - Фото 2

І, на жаль, не один. Привидами цілком можуть стати готові дитячі стрічки, як ось «Джура-королевич». Схожа історія сталася з «Казкою старого мельника», стрічка мов той мед у горщику Вінні-Пуха: є — і відразу нема. Тобто, нібито оголошено реліз, а щоб побачити, треба напружитися й пошукати. Прикрість ситуації в тому, що дитяче кіно треба не просто знімати, знайшовши фінансування поза державним бюджетом або вигравши сто відсотків фінансування проєкту в Держкіно. Його слід уміти знімати. Дитячу, а особливо підліткову аудиторію потрібно відчувати, і ця навичка формується десятиліттями, тяглістю традицій, вмінням ловити кон’юнктуру, відчувати сегмент і реальні потреби згаданого глядача.

Саме тому в Україні не вистрілив і не закріпився майже жоден декларативно дитячий фільм. «Пекельна Хоругва або Різдво козацьке» — один із винятків. Бо попри, скажемо так, бюджетні спецефекти там в основі перероблений під кіномову фольклорний референс. Фольклор не потребує створення історії, лише адаптації. Натомість усе інше — «Бобот», «Фостер і Макс», «Поліна і таємниця кіностудії» чи інші стрічки, де зі спецефектами краще, — змагаються у спробах продати дотепер небачений сюжет, неповторну, з претензією на оригінальність форму, здивувати надивлених Гаррі Поттером і пригодами Венздей дітей. Чому довоєнний ще «Іван Сила» (2013) й «Сторожова застава» (2017) попри ряд питань спрацювали краще за інших? Дуже просто: обидва фільми мали готову літературну основу. Історію, яка потребувала не ламання й виносу мозку, а лише нормального мозкового штурму.

Тим часом трохи прояснилося ще з одним широко анонсованим як майже втіленимдитячим проєктом: «Тореадори з Васюківки». Українська дитяча класика з обмовкою: підрадянської доби. Для нового видання автор трилогії, Всеволод Нестайко, за життя встиг вичистити свої книжки від питомо радянського, на яке мусив зважати. Але нюанс лишився. Після того як намір знімати кіно за «Тореадорами…» озвучили позаминулого року, почалися локальні дискусії: там же дія відбувається в селі, якого зараз давно вже нема. Не в селі з конкретною назвою — українське село 2020-х має зовсім інший вигляд та звичаї, ніж українське село 1960-х. Ще й врахуйте війну. Проте автори, схоже, знайшли вихід. Роз’яснено: майбутній фільм створять за другою книгою трилогії, в якій пригоди двох сільських хлопчаків відбуваються в Києві. Лишається зрозуміти, як Київ 1960-х стане Києвом 2020-х.

Нарешті, про ще один дитячий фільм-привид, про створення якого говорили, ніби процес уже пішов. Ньюзмейкером виявився тогочасний директор Одеської кіностудії, а нині — голова Держкіно Андрій Осіпов. Смикнув же його чорт за язика сказати: от непогано б було перезняти фільм 1979 року «Пригоди Електроніка». Ну, сказав і сказав… на свою голову. Бо почуте від керівника найдавнішої української студії чомусь сприйняли протоколом про наміри. І почали давати панові Осіповуухвіст і гриву.

У зв’язку з цим я міг би розказати, що згаданий і неймовірно популярний в СРСР трисерійний фільм мав літературну основу — трилогію російського письменника Євгена Велтістова. Дуже актуальну в 1960-х, бо написану на хвилі популярної тоді дискусії «Фізики-лірики». Проте вже у 1970-х вона забулася, і для екранного втілення з трьох книг вичавили лише основних персонажів і пару сюжетних ліній. Створивши цілком незалежну від першоджерела історію. Пригадую, як мені було нудно читати книжку після фільму.

Проте Андрій Осіпов вигріб дарма. Критики побачили проблему в тому, що брати Торсуєви, котрі зіграли головні ролі в оригінальній стрічці, публічно підтримали російську агресію, позували в формі донецьких сепаратистів з автоматами й не приховували алкогольної залежності. Тим часом сама історія про робота могла б, як кажуть зараз, зайти дитячій і підлітковій аудиторії. Звісно, якщо її правильно зробити. Робот під час війни, коли роботизовані комплекси стають на службу Сил Оборони — ну дуже топова тема. Особливо адаптувати й не треба, на відміну від Петрика П’яточкіна. І неанонсоване кіно про українського робота має менше шансів стати фільмом-привидом, ніж інші анонсовані проєкти.

LIKED THE ARTICLE?
СПОДОБАЛАСЯ СТАТТЯ?
Help us do more for you!
Допоможіть нам зробити для вас більше!
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Долучитись
Джерело матеріала
loader
loader