Снігові пончики та крижані млинці: дивні зимові явища, які зафіксували українські полярники

Одним із найбільш ефектних явищ є снігові пончики. Для їх появи потрібне поєднання кількох факторів: підмерзлий нижній шар снігу, вологий і пухкий верхній, температура трохи вище 0°C та вітер помірної сили. Потоки повітря згортають сніг у рулони, а внутрішня частина швидко вивітрюється, утворюючи характерний отвір. Про це розповідає 24 Канал із посиланням на допис Національного антарктичного наукового центру.

Які природні процеси створюють ці незвичні форми?

Ще одне явище — крижані млинці. Це округлі уламки льоду, які вкривають поверхню водойм і можуть сягати від 30 сантиметрів до кількох метрів у діаметрі. Вони формуються або з густої снігово-крижаної маси, що за температур близько 0°C і слабких хвиль не змерзається суцільно, або внаслідок руйнування тонкої еластичної льодової кори, відомої як нілас. Поступово шматочки обточуються хвилями й набувають округлої форми.

Анна Торгоненко/ Національний антарктичний науковий центр

Кристалічна паморозь виникає з водяної пари, яка осідає у вигляді тонких кристалів льоду. Найчастіше її можна побачити під час туману або серпанку за слабкого вітру й температур нижче −10°C. Такі кристали зазвичай не перевищують 1 сантиметра завдовжки та вкривають дроти, предмети або поверхню снігу.

Як пише Главком, снігові карнизи зазвичай формуються на гірських вершинах і краях льодовиків. Хуртовини переносять сніг із навітряного боку, а на підвітряному утворюється зона штилю через зіткнення повітряних потоків. Саме там накопичується сніг, створюючи небезпечні виступи, які можуть обвалюватися.

Льодяне намисто з'являється внаслідок поєднання танення товстих снігових нашарувань і раптової хуртовини. Тала вода стікає та замерзає у вигляді бурульок, а сніговий пил налипає на них, утворюючи рельєфну структуру. Особливо помітні потовщення на кінчиках, де збираються краплини води, схожі на крижані намистини.

Чому в Антарктиді перемістили Південний полюс?

На географічному Південному полюсі розташована американська наукова станція "Амундсен-Скотт". Вона стоїть не на скелі, а на гігантському льодовиковому щиті, який вкриває майже весь континент. Висота цієї крижаної поверхні сягає близько 2 тисяч 835 метрів над рівнем моря. Ключова проблема полягає в тому, що лід – не статична структура. Антарктичний льодовиковий щит повільно, але постійно рухається, нагадуючи надзвичайно густий сироп.

Саме тому на початку січня науковці проводять точні геодезичні вимірювання. Після цього старий маркер прибирають і встановлюють новий – уже в правильному місці. Цей процес супроводжується невеликою церемонією, у якій беруть участь дослідники, інженери та технічний персонал, що працюють на станції в літній сезон (у Південній півкулі зараз літо).