/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F76%2F1077ebf77af31784c6859a3b4b16e8fd.jpg)
Місто між фронтами: що відбувається в Костянтинівці – близькому тилу Часового Яру
Намагаються заскакувати на мотоциклах. Штурмують по флангах, щоб взяти в лещата. Костянтинівка нині – одна з пріоритетних цілей росіян. Взяття цього міста під контроль відкриває окупантам дорогу на Дружківку та Краматорськ і відсікає логістичні шляхи на Часів Яр, який росіяни до кінця так і не змогли взяти. Що нині відбувається в місті, де ще в Часовому Яру залишаються Сили оборони, та як живеться у Костянтинівці, яку цілодобово поливають артилерією та авіацією, дивіться у матеріалі "5 каналу".
Під дронами та негодою: дорога в місто
Рухаємося в Костянтинівку під звуки стрілецької зброї. Це військові намагаються збити ударні дрони, які постійно тут кружляють.
Для того, щоб зайти у колись велике промислове місто, яке росіяни день за днем методично знищують, довелося чекати відповідної погоди. Точніше – негоди. Густий лапатий сніг хоч і не зупинив ударні дрони ворога, але точно зменшив їх кількість. Інакше майже непомітно дістатися центру Костянтинівки навряд чи вдалося б.
По відкритій місцевості пересуватися не дуже затишно, тому що хоч і сніг, але через кожну, здається, хвилину рухається чийсь ударний дрон. Ніхто не збирається з’ясовувати, свій це чи чужий. Одразу ховаєшся під будь-які дерева або кущі.
Часів Яр тримають: роль Костянтинівки
Провідник – боєць 24-ї королівської бригади, яка вже півтора року не випускає росіян із Часового Яру – міста по лівому флангу від Костянтинівки. Саме тому замкнути "підкову", взяти місто в лещата, як було із Селидовим чи Покровськом, окупанти не можуть. Хоча час від часу і звітують про фейкову окупацію.
"В Часовому Яру є наші позиції, хоча противник і заявляв про те, що він захопив Часів Яр повністю десь наприкінці літа 25-го року, але досі там є наші позиції. 24-та бригада тримає Часів Яр ще з літа 24-го року. І Костянтинівка – це, по суті, наш такий близький тил. Тому важливе це місто, звісно, що важливе. Як і будь-яке українське місто", – розповів пресофіцер 24-ї окремої механізованої бригади ім. короля Данила ЗСУ Олег Петрасюк.
Важливе для нас, а не для ворога. Від тієї Костянтинівки, в яку ще пів року тому можна було спокійно заїжджати, мало що залишилося. На центральній вулиці – кладовище техніки: як цивільних автомобілів, так і військових. Майже всі вони спалені ударними дронами.
"Війна завжди була такою. Завжди була спрямована на обмеження будь-якого потенціалу противника. Тому і ми стараємося, щоб у ворога не було логістики. Якщо взяти відстань від Часового Яру до Бахмуту, ми її так само контролюємо, як ворог контролює відстань від Костянтинівки до Часового Яру. Тому, якби це була гра, в яку грають двоє, в них теж проблеми з логістикою. З того, що розповідають нам полонені, я роблю висновок, що ми дуже ефективно застосовуємо наші дрони. Тому найбільший страх зараз у всіх, хто знаходиться по ту сторону, – це якраз наші дронщики", – наголосив Олег Петрасюк.
Руїни храмів і життя під обстрілами
У Свято-Успенському храмі – головній церкві колись багатотисячного міста – чорні навіть розписи на стінах. Від вогню, який зжер її зсередини. Цей храм, як і багато церков на Донеччині, був московського патріархату і за роки великої війни так і не перейшов до ПЦУ. Торік восени в церкву прилетіло тричі. Після третього прильоту спалахнула пожежа.
Я ще пам'ятаю, як у цій церкві відзначали Великдень. І ось минуло зовсім небагато часу, і храм перетворився на руїну. Причому зруйнували його дуже жорстко.
Люди забігали в церкву, ікони викидали з неї, щоб врятувати. Майже всі ікони зберегли. Зараз вони окремо в будиночку лежать: одні обгорілі, одні цілі, слава Богу. Люди всі допомагали. Розповідали, що стільки людей зібралося допомогти вперше.
У цю мечеть теж не раз прилітало. Намагаючись перебити Силам оборони логістику, окупанти нищать не лише техніку. Тактику випаленої землі росіяни застосовують щодо кожного населеного пункту, на який наступають.
Попри страшні руйнування, відсутність тепла, світла та газу, в Костянтинівці, за офіційними даними, досі залишається близько 3 тисяч цивільних. Більшість із них, схоже, виїжджати не планують.
– Добрий день. Ви куди?
– Додому.
– Ви тут живете?
– Так.
– Не боїтеся ходити?
– Боїмося. А що робити?
– А чому не виїжджаєте?
– Куди? Куди і за що?
– Там, де не стріляють. Тут же вбити можуть.
– А за що їхати? Якщо вб'ють, то в моєму домі, а не під забором чужим.
– Страшно ж тут, певне?
– Так. Ночі бувають такі, що не дай Бог.
З Донеччини, Ольга Калиновська, Сергій Малін, 5 канал

