Путін перекладає провину за війну на Трампа, Європа шукає нових союзників

На тлі того, як Росія продовжує тероризувати цивільне населення, як-от нещодавні удари по Києву та Харкову, під час яких постраждала 31 особа, включно з двома дітьми, Володимир Путін, здається, свідомо перекладає відповідальність за гуманітарну катастрофу в Україні на Дональда Трампа. Для Кремля це слугує аргументом, що без вирішення «територіального питання» за «формулою Анкориджа» припинення вогню неможливе.

Паралельно, під час зустрічей в Абу-Дабі, Україна веде «переговори» з агресором за нечіткої позиції США. Ця ситуація підкреслює відсутність достатніх заходів, щоб зупинити агресію Кремля, який вірить в успіх своєї терористичної тактики.

Водночас, у Давосі прем'єр-міністр Бельгії Барт де Вевер публічно висловив думку про структурні зміни в США. Він наголосив, що Америка, ще за часів Обами, почала розвертатися обличчям до Тихого океану, а спиною до Атлантичного, що є відображенням об'єктивних пріоритетів та певного занепаду Європи.

Де Вевер акцентував на слабкості Європи, її залежності від американських технологій та відсутності «великої палиці» для підкріплення своїх м'яких розмов. Він зазначив, що у 2007 році ВВП ЄС був у 5 разів більшим за китайський, проте зараз ВВП Китаю та ЄС зрівнялися, а ЄС відносно США впав удвічі.

З огляду на це, він дійшов висновку, що США більше не можуть розглядатися як традиційний союзник, оскільки вони «не поводяться як союзник». Це змушує Європу думати про нові союзи, не руйнуючи старі, і зокрема, залучати Китай до співпраці. За його логікою, якщо Європа готова говорити з Китаєм, то чому б не говорити з Росією?

Однак Де Вевер також визнає, що єдина причина, через яку Європа не може ефективно говорити з Росією, — це відсутність власної «великої палиці», якою раніше були США. Нарощування європейської сили, можливо, з Україною як частиною цього рівняння, може стати тією «палицею», що змусить Кремль відступити.

Поточна ситуація демонструє трансформацію світового порядку, де Атлантичний океан поступово перетворюється на глобальну периферію, а світ стає тихоокеаноцентричним. Це змінює традиційні альянси та змушує європейські країни шукати нові шляхи для забезпечення своєї безпеки та впливу.

Невід'ємною частиною цих геополітичних змін є енергетична безпека. Близько 21% нафти в ЄС надходить зі США, ще 17-18% – з Казахстану та Азербайджану, проте Росія зберігає вплив на транзит цієї нафти. Загроза можливих дій Дональда Трампа щодо Венесуели, Ірану та Нігерії може збільшити частку «несоюзних» джерел постачання нафти до ЄС до 40-45%, що потенційно відкриває двері для пом'якшення позиції щодо Росії в енергетичних питаннях.

«Справа не в Трампі... справа в тому, що у США відбувся структурний зсув», — наголосив прем'єр Бельгії Барт де Вевер, пояснюючи зміну американських пріоритетів.

Він додав: «США більше не можуть розглядатися як союзник (бо вони не поводяться як союзник), тому Європі треба, не руйнуючи старі союзи, думати про нові».

На тлі таких подій, Європа стоїть перед вибором: або повноцінно розділити ризики з Україною та сформувати власну потужну геополітичну силу, або зіткнутися з наслідками, які можуть призвести до подальшої фрагментації та ослаблення її позицій на світовій арені.