Чому РФ зберігає співпрацю з європейцями у ядерній сфері та чи можна це зупинити

Росія досі залишається повноправним учасником чутливих науково-технологічних проєктів у ядерній сфері, а її державна корпорація "Росатом" продовжує брати участь у програмах МАГАТЕ.

Зокрема – в місіях з оцінки ядерної інфраструктури (INIR).

Формально – як незалежний експерт, на практиці – як компанія, що просуває власні технології, стандарти та фінансові моделі.

Такий підхід створює очевидний конфлікт інтересів, який європейські інституції воліють не помічати.

Про те, як Росія продовжує співпрацювати з європейцями у ядерній сфері та чи можна цьому протидіяти, читайте в статті генеральної менеджерки у сфері безпеки та стійкості Di.

Xi Group Олени Лапенко "Немирний атом": чому в ядерній сфері санкції проти РФ часто не діють.

Далі – стислий її виклад.

Тривожною, зокрема, є ситуація у флагманській міжнародній ініціативі (ITER), що фінансується Євратомом і передбачає будівництво Міжнародного термоядерного експериментального реактора у Франції до 2035 року.

Попри повномасштабну агресію проти України, Росія не лише зберегла статус повноправного учасника проєкту, а й посилила свою роль у постачанні критично важливих компонентів для проєкту, зокрема елементів надпровідних магнітних систем, частин вакуумної камери та окремих діагностичних та інженерних систем реактора.

Як результат, ITER фактично перетворився на санкційний виняток, що працює на користь держави-агресора.

Ключова проблема полягає в доступі РФ до передових технологій, матеріалів і наукових розробок, частина яких має потенціал подвійного призначення.

Такий доступ забезпечується повноцінною участю російських наукових і промислових установ у створенні критично важливих елементів реактора, а також режимом привілеїв та імунітетів міжнародної організації, який де-факто знижує ефективність санкційного контролю.

Така інституційна інтеграція ставить під сумнів мирний характер такої співпраці.

Особливо в той час, коли Росія продовжує ядерний шантаж, обстрілює українські АЕС і відкрито ігнорує міжнародне право.

Аргументи про "неможливість" обмеження співпраці з Росією не переконують, якщо оцінювати їх у контексті війни, санкцій і безпекових ризиків.

Тим більше, є й позитивні приклади, в першу чергу – Європейська організація з ядерних досліджень (CERN), яка заморозила співпрацю з російськими державними установами до припинення участі афілійованих з ними дослідників у ключових проєктах організації.

Цей прецедент демонструє, що ключовим обмеженням є не правові конструкції, а готовність інституцій брати на себе політичну відповідальність.

Санкційну політику Європейського Союзу в ядерній сфері важко назвати послідовною.

Декларуючи обмеження доступу РФ до критичних технологій, ЄС водночас зберігає санкційні винятки для окремих міжнародних науково-дослідних проєктів у галузі мирного використання ядерної енергії.

Однак на практиці це дозволяє продовжувати глибоку технологічну взаємодію.

Міжнародна наукова співпраця можлива лише за умови дотримання базових принципів міжнародного права, безпеки та етики.

Якщо держава системно їх порушує, її участь у проєктах на кшталт ITER повинна принаймні бути предметом відкритої політичної дискусії, а не залишатися поза увагою.

Питання російської участі в міжнародних ядерних проєктах є тестом на послідовність європейської політики.

Воно вимагає не простих відповідей, а відкритого політичного обговорення з урахуванням безпекових ризиків, санкційних зобов’язань і довгострокових наслідків для самої міжнародної науки.

Докладніше – в матеріалі Олени Лапенко "Немирний атом": чому в ядерній сфері санкції проти РФ часто не діють.