Трамп опинився в глухому куті: мирний план щодо України провалився на 90%

Початкові ініціативи, включаючи саміт на Алясці в серпні 2025 року та створення «Ради миру» в Давосі, були спрямовані на пошук компромісу. Проте, як виявилося, амбіції Путіна виходили далеко за межі мирного врегулювання, оскільки він домагався не компромісу, а капітуляції України та Заходу.

На січень 2026 року мирна угода щодо України була майже готовою – на 90 відсотків. Однак інсценування «атаки дронів» на резиденцію Путіна наприкінці 2025 року стало приводом для Москви зайняти жорстку позицію. Ця подія змусила Дональда Трампа публічно визнати Путіна «головною перешкодою для миру».

Росія наполягала на так званій «Anchorage formula», що передбачала повну передачу Донбасу під контроль Російської Федерації та розморожування російських активів. Цей план, націлений на фінансування агресії та інтеграцію окупованих українських територій у систему Росії, ставив під загрозу національні інтереси та репутацію Сполучених Штатів.

Для Трампа, як колишнього бізнесмена, підтримка режиму, що занепадає економічно, становила значний ризик. Нафтогазові доходи Росії впали на чверть, а МВФ знизив прогноз зростання до 0,8 відсотка, що свідчило про слабкість російської економіки. Продовження такого партнерства було рівнозначним інвестиціям у безнадійний актив.

Усвідомлення того, що політика «дипломатії особистих симпатій» щодо російського диктатора зайшла в глухий кут, стало переломним моментом. Путін розглядав будь-які поступки не як крок до миру, а як ознаку слабкості Заходу. Це змусило адміністрацію Трампа шукати нові шляхи для збереження глобального лідерства США та уникнення поразки в українському питанні.

Наразі для Дональда Трампа Путін перестав бути потенційним союзником і став перешкодою на шляху до «Великої Америки». Відмова від підтримки Кремля у 2026 році стала не лише питанням моралі, а й необхідністю. Це рішення покликане відновити довіру європейських союзників, посилити вплив на Китай та створити умови для реального миру через силу.

Геополітична конкуренція між Путіним та Трампом за право бути «головним руйнівником» міжнародних норм створює ризики передачі ініціативи Кремлю в ключових регіонах – від Арктики до Венесуели. Це також викликає занепокоєння щодо збереження американського впливу в Арктиці, де питання статусу Гренландії та контроль над Північним морським шляхом створюють стратегічне зіткнення.

Прагнення Трампа залучити Росію до «Ради миру» щодо Гази наразилося на проблему легітимізації агресора, що не приносить реальних результатів на Близькому Сході. Крім того, це створює «безпековий вакуум» у Європі, де союзники США по НАТО вже висловлюють занепокоєння через скорочення американської присутності. Відновлення довіри всередині НАТО та трансатлантичної єдності стає критично важливим, щоб запобігти розпаду західної системи колективної оборони.

«Продовження поточної стратегії «умиротворення» несе критичні ризики для національних інтересів і самих Сполучених Штатів», – йдеться в аналізі ситуації.

«для Дональда Трампа це небезпечно з двох причин. Перша причина, це те, що цим Америка фактично погоджується на фінансування російської агресії... Друга причина – слабкість Росії», – зазначають експерти.

Перед адміністрацією Трампа стоїть завдання перейти до політики нового рівня стримування, демонструючи Москві силу. Лише за допомогою жорсткого дистанціювання від російського диктатора Вашингтон зможе диктувати умови нового світового порядку, де американські інтереси домінуватимуть над амбіціями регіональних диктаторів.