Чи повернеться Україна у 1994 рік: критичний вибір щодо Донбасу

Чотири роки запеклої боротьби перетворили Донецьку область, що знаходиться під контролем України, на ключовий укріплений район. Ця лінія оборони зараз є єдиним щитом перед ворогом, який не може прорвати її попри тотальну війну. Це не просто територія, а життєво важлива фортечна мережа, що захищає всю країну.

Віддача Східного Валу без бою означатиме для України неминучий відступ до Павлограда, Лозової та Ізюма, залишаючи країну у відкритому полі без захисту. Це створює вкрай негативні перспективи для подальшої оборони.

Внутрішня політична криза стане гарантованим наслідком будь-якої спроби добровільної здачі територій. Ворог прагне саме цього – розсварити українців між собою, відволікаючи від боротьби проти агресора. Моральні, людські та юридичні аспекти такої здачі перетинають межу припустимого.

Існує також історичний прецедент – "чудові гарантії", отримані Україною у 1994 році в Будапешті. Цей досвід підкреслює ненадійність зовнішніх запевнень перед лицем прагнення ворога до знищення української держави та нації.

Зрештою, чи можливо взагалі досягти миру, розмінюючи його на приниження та поступки у війні з агресором, який відкрито декларує ліквідацію української державності як свою мету? Постає риторичне питання про те, скільки днів, тижнів чи місяців мине до наступної хвилі ворожого наступу, і що тоді доведеться віддавати.

Питання територіальної цілісності є одним із найголовніших для України. Історичні події, пов'язані з Будапештським меморандумом 1994 року, постійно нагадують про важливість самостійної оборони та недовіру до зовнішніх гарантій у критичних ситуаціях. Цей досвід підсилює переконання, що лише власна сила може бути надійним захистом.

Сучасна конфронтація демонструє, що ідея миру в обмін на території є ілюзорною, оскільки агресор не змінює своїх стратегічних цілей, навіть якщо тимчасово отримує поступки. Це перетворює будь-яку “здачу” на короткострокову перерву перед новим витком агресії.

Перед Україною стоїть вибір між продовженням боротьби за збереження своєї цілісності та катастрофічною здачею позицій, що лише відтермінує, але не зупинить агресора. Зберігати контроль над ключовими укріпрайонами, усвідомлюючи уроки минулого, є єдиним шляхом до побудови міцної та незалежної держави.