Чи закриються в Україні тюрми, якщо відкрити в них школи

У 21-річної Олександри все життя до ув’язнення було пов’язане з криміналом. Уперше про освіту вона замислилася вже під час відбування покарання. Каже, що можливість навчатися для неї – це спосіб підготуватися до життя поза межами виправної установи. Дівчина пройшла курс навчання на перукаря і нині здобуває освіту психолога.

46-річний Олексій з 14 років вживав наркотики. Відтоді мав не один вирок. Можливість у колонії пройти курс навчання на соціального працівника й уже під час відбування покарання почати надавати послуги з протидії ВІЛ та туберкульозу іншим засудженим він порівнює з ковтком повітря. Своє життя після звільнення планує пов’язати з соціальною сферою.

40-річний Олександр також відбуває покарання не вперше. На свободі він не мав ані освіти, ані роботи і, за його словами, не знав, як можна жити, не скоюючи злочинів. Нині переконаний: здобувати освіту в колонії легше, бо тут є час і можливості. Отримавши фах столяра, Олександр виконує замовлення на виготовлення дверей, трун, меблів і вікон.

48-річний Сергій на свободі займався стягненням будинків. Можливість продовжувати подібне ремесло в колонії для нього – спосіб не втратити вже наявні навички. Чоловік виконує державні замовлення, до яких допускаються лише засуджені з відповідною освітою. Її він здобув безпосередньо в колонії. За час відбування покарання він став кваліфікованим зварювальником, електриком і столяром.

Ці історії демонструють типові причини, через які люди опиняються в місцях позбавлення волі: відсутність освіти, роботи, професійних навичок і розуміння, як заробляти легально, не порушуючи закон. Та потреба в освіті й працевлаштуванні за фахом об’єднує не лише згаданих людей, а й понад 30 тисяч інших, хто перебуває в установах виконання покарань в Україні.

Тюрма і школа

"Хто економить на школах, той будує в'язниці" – це відоме прислів'я, що приписується різним історичним постатям, частіше канцлеру Німеччини Отто фон Бісмарку. Казав щось подібне "Залізний канцлер" чи це історична вигадка, достеменно невідомо, але схожі думки висловлювали різні діячі за століття від наших часів.

Особисто мені більше до вподоби фраза Віктора Гюго "Хто відкриває школу, той закриває тюрму" (в оригіналі "Celui qui ouvre une porte d'école, ferme une prison"). Вона вказує на глибокий зв'язок між рівнем освіти в суспільстві та рівнем злочинності, де освіта є засобом профілактики правопорушень.

До того ж якісне навчання дає людині не лише знання, а й моральні орієнтири, соціальні навички. Освічена людина має більше можливостей реалізувати себе законним шляхом, знайти роботу й інтегруватися в громаду, що суттєво знижує ймовірність того, що вона обере шлях криміналу.

Освіта вчить людину критично мислити та нести відповідальність за свої вчинки. Людина, яка вміє аналізувати ситуацію й наслідки своїх дій, менш схильна до деструктивної поведінки або маніпуляцій з боку кримінальних структур.

Реформи пенітенціарної системи: від каральної до виправної

Поки людина відбуває покарання, система має дати їй шанс на виправлення. І освіта – ключовий інструмент цього процесу.

Уперше за роки незалежності України на рівні державної політики про зміну філософії пенітенціарної системи з каральної на реабілітаційну заговорили у 2018 році. Саме тоді Міністерство юстиції завершило розробку "Паспорту реформи пенітенціарної системи України", де вперше публічно було задекларовано курс на ресоціалізацію.

Сьогодні у Стратегії реформування пенітенціарної системи до 2026 року серед цілей Міністерства юстиції зафіксовано:

• розширення можливостей для здобуття засудженими формальної, неформальної та інформальної освіти, зокрема з використанням дистанційних технологій;
• зміна підходів до залучення засуджених до праці як засобу ресоціалізації та створення додаткових стимулів для корисної зайнятості.

Для України як країни-кандидата на членство в Європейський Союз системне впровадження освіти в тюрмах є елементом євроінтеграційних зобов’язань.

Європейські пенітенціарні правила Ради Європи визначають освіту як ключовий елемент ресоціалізації та наголошують, що вона має бути максимально наближеною до освіти в громаді, з використанням сучасних технологій.

Також і в Мінімальних стандартних правилах поводження з ув’язненими ООН підкреслено, що освіта має бути спрямована на повний розвиток особистості й підготовку до повернення в суспільство, без дискримінації за формою її надання.

Політики ЄС у сфері освіти дорослих і навчання впродовж життя передбачають активне використання цифрових форматів та охоплення вразливих груп, також і тих, хто перебуває в місцях позбавлення волі.

Освіта в тюрмах під час війни

На тлі повномасштабної війни ці питання можуть здаватися не на часі. Пенітенціарна система ніколи не була в топі державних пріоритетів, а в умовах війни ресурси закономірно спрямовуються на оборону й забезпечення функціонування критичної інфраструктури. Утім, саме війна загострила дефіцит людського і трудового ресурсу та змусила по-новому подивитися на потенціал людей у місцях позбавлення волі.

Десятки тисяч людей відбувають покарання, і значна частина з них у найближчі роки повернеться в суспільство. Інвестиції в їхню освіту – це не лише питання прав людини, а й елемент державної стратегії збереження та розвитку людського капіталу.

Цифровізація освіти в колоніях, розвиток професійного навчання та створення умов для збереження і розвитку навичок дозволяють готувати майбутніх працівників і платників податків уже під час відбування покарання. У контексті повоєнної відбудови освіта засуджених має розглядатися як інструмент відновлення економіки, зменшення соціальних ризиків і підвищення стійкості громад.

Приклади ефективних ініціатив

З 2018 року ми працюємо над удосконаленням освіти в тюрмах і реалізуємо ініціативи, що довели свою ефективність на практиці:

• онлайн-курси життєвих навичок;
• професійна підготовка зварювальників, столярів, кухарів і перукарів у співпраці з державною службою зайнятості в кількох колоніях в Рівненській і Тернопільській областях;
• навчання консультантів "рівний – рівному" з подальшим працевлаштуванням засуджених тощо.

Лише протягом 2025 року у FREE ZONE було працевлаштовано понад 100 засуджених за договорами цивільноправового характеру. Окрім цього, у 26 установах виконання покарань облаштовано кабінети дистанційної освіти й передано понад сотню планшетів, що дало змогу засудженим навчатися у закладах вищої освіти та проходити онлайн-курси без порушення режимних вимог.

Ці приклади демонструють, що пенітенціарна система вже має базові ресурси й інституційні можливості для впровадження формальної та неформальної освіти. Водночас освіта засуджених в Україні досі розвивається фрагментарно і значною мірою залежить від проєктного фінансування, без гарантій сталості й масштабування.

Інвестиція у відбудову країни

Освіта в тюрмах – це не "послаблення" для злочинців, як мені часто доводиться чути, а стратегічна інвестиція у безпеку й відновлення країни. Без освітніх можливостей виправна установа стає "академією злочинності", а з ними – "перепусткою" в суспільство, що здатна розірвати коло рецидивів. Держави, які ставлять навчання в центр пенітенціарної системи, будують безпечніші громади, витрачаючи заощаджені на утриманні рецидивістів мільярди на гуманітарні потреби населення.

Сьогодні питання освіти в тюрмах – це вже не лише про долю окремих людей. Це про недооцінений потенціал для країни. Люди в місцях позбавлення волі мають стати ресурсом для суспільства за умови їх підтримки та створення відповідних умов для їхнього розвитку.

Випадки, коли люди, здобувши професію під час відбування покарання, після звільнення працюють для потреб військових або за фахом у Збройних Силах України, уже не є поодинокими. І таких історій може бути значно більше.

Нам потрібен комплексний підхід до роботи з людьми – як під час відбування покарання, так і після звільнення. Освіта має бути поєднана з можливістю працевлаштування, легального заробітку, сплати податків і підтримки родини. Лише тоді система виправлення почне працювати не формально, а як інвестиція в безпеку, економіку й відновлення України.