“Чорти” Джо Аберкромбі: роман про монстрів, що кращі за людей

Шанувальники творчості Джо Аберкромбі давно охрестили його “Лордом Грімдарка”. І ось цей вельмишановний у фентезійно-літературних колах пан оголосив про новий роман поза межами свого надпопулярного всесвіту “Першого закону”. Майже два десятиліття цей британський автор будував репутацію майстра похмурих, цинічних історій з неоднозначними героями, реалістичним та жорстоким всесвітом. Новий роман письменника називається “Чорти” і логічно, що ця книга одразу стала бестселером New York Times, а ще отримала номінацію на Goodreads Choice Award. Але при цьому вона суттєво відрізняється від того, що ми звикли бачити від Джо Аберкромбі. То чи варта вона уваги? Як сприймається новий всесвіт метра? Усе це і багато іншого ви дізнаєтеся в цій рецензії.

“Чорти” / The Devils

Автор Джо Аберкромбі
Перекладач Юрій Попович
Видавництво Nebo BookLab Publishing
Мова Українська
Кількість сторінок 712
Обкладинка Тверда
Ілюстрації Є
Рік видання 2025
Розмір 163×240 мм
Сайт nebopublishing.com.ua

Сюжет роману нагадує божевільну суміш “Загону самогубців” та середньовічного екшену з посиланням на класичних монстрів із західноєвропейського фольклору. Дія книги відбувається в альтернативній середньовічній Європі, де церква розділена на дві ворогуючі фракції, а головною загрозою людству є ельфи-людожери. Так, саме ці магічні вухасті істоти, тільки вони тут не витончені мудреці з толкінівських легенд, а загрозлива раса, яка полює на людей. А ще тут Папа не він, а вона і це маленька дівчинка на ім’я Бенедикта Перша. У своєму підвалі Папа тримає спеціальну команду засуджених монстрів, яких використовує для виконання найбрудніших завдань.

Очолити цей дивний колектив доручають брату Діасу, боязкому та спокійному монаху, який мріяв про мирне служіння. Натомість наш герой отримав команду з вампіра, вовкулаки, некроманта, безсмертного лицаря та інших персонажів, що звучать як список гостей на Гелловін. І ось дивний загін отримує завдання супроводити вуличну злодійку Алекс у древнє місто Троя, яка раптом виявляється давно загубленою принцесою. А головне команді треба допомогти посадити її на трон, адже це об’єднає церкву проти спільного ворога.

Буквально перші ж глави роману показують серйозний тональний зсув цього твору порівняно з попередніми роботами автора. Та й Джо Аберкромбі сам зізнавався в одному з інтерв’ю, що хотів створити щось більш сфокусоване, менш складне за структурою та й загалом інше. Ну що сказати, він справді це зробив.

Проте роман “Чорти” також пропонує й надію у найширшому розумінні цього слова. Персонажі тут не просто виживають і цинічно спостерігають за руйнацією світу, а реально намагаються стати кращими, а іноді їм це навіть вдається. “Монстри” з команди “Чортів” виявляються набагато людянішими за багатьох звичайних людей, які ними керують. Так вовкулака Вігга бореться зі своєю люттю, а старий вампір барон Рікард зберігає джентльменську гідність навіть як би важко йому не було. Ну й самозакоханий некромант Бальтазар, попри всю свою пихатість, щиро дбає про товаришів, особливо про одну з них.

А от проза Джо Аберкромбі залишилася такою ж гострою, як і завжди. Він майстерно володіє діалогами, тому кожна репліка б’є точно в ціль, а персонажі розмовляють настільки яскраво, що їхні голоси та образи відразу запам’ятовуються. Також тут багато гумору, а іноді навіть занадто. Кожен персонаж намагається бути дотепним, а кожна сцена приправлена їдким жартом або саркастичним зауваженням. Для когось це стане перевагою, адже читати таку книгу справді весело, але дехто може відчути втому від постійної химерності діалогів. Саме такі відчуття іноді були й в мене.

Команда персонажів отримує завдання і рухається до мети, стикаючись із перешкодами на своєму шляху. Книга розділена на чотири частини, кожна з яких завершується динамічною екшн-сценою у вигляді справжньої кінематографічної різанини, яку письменник вміє описувати дуже круто. Бої тут жорстокі, тому кров ллється щедро, а адреналін б’є через край.

Тепер про світобудову. Джо Аберкромбі вирішив не створювати повністю новий всесвіт, а використати альтернативну версію середньовічної Європи з реальними географічними назвами та історичними відсиланнями. Напевно, для частини читачів такий підхід знову ж таки стане перевагою, адже не потрібно вивчати нову мапу та розбиратися в незнайомих назвах. Для інших це, навпаки, буде джерелом плутанини, оскільки постійно виникають питання про логіку поєднання реального та фентезійного.

Центральною темою роману стає дослідження природи монструозності та людського темного “Я”. Справжнім монстром є вампір, який намагається зберегти залишки людяності, чи безпринципний політик, який використовує інших для досягнення своїх цілей? Як і в попередніх роботах, автор показує негативну сторону людей, адже найстрашніші чудовиська часто ходять на двох ногах і не мають іклів чи кігтів. Команда “Чортів” з книги фактично є покаліченими, травмованими персонажами, які заслуговують на краще життя і борються за свою людяність як можуть.

Джо Аберкромбі часто говорив, що саме персонажі є душею кожної його книги, і роман “Чорти” повністю підтверджує ці слова. Кожен член команди прописаний з особливою увагою. Наприклад, жінка-вовкулака Вігга поєднує фізичну силу з глибокою внутрішньою вразливістю, а барон Рікард це свідоме перекручування образу сексуального вампіра, замість якого ми отримуємо літнього польського шляхтича з незвичайним шармом. Некромант Бальтазар стає джерелом значної частини гумору завдяки своїй непомірній пихатості, а безсмертний лицар Яків Торн несе на собі тягар століть війни.

Проте швидкий темп оповіді іноді не дозволяє персонажам досягти тієї емоційної глибини, яка була притаманна героям попередніх романів Аберкромбі. Проте мушу сказати, що емпатія до героїв створюється досить швидко, тому переживати за них все ж будете, особливо в кінці.

Фанати “Першого закону” серед яких і я, точно хотіли дізнатися чи вартий новий роман уваги та чи не гірший він за їх улюблену серію. На мою думку, трохи гірший, але це не означає, що на нього не варто звертати увагу. “Чорти” просто інші і вони такі навмисно. Це дуже важливо розуміти. Автор написав іншу історію, зробив інший темп, інших героїв тощо. Тому у відриві від “Першого закону” можна сказати, що “Чорти” круті. Це якісно написана грімдаркщина з елементами темного фентезі, яку хочеться читати ще й ще. Але якщо все ж порівнювати з “Першим законом”, то мені “Чорти” сподобалися менше.

Наразі відомо, що Джо Аберкромбі підписав контракт на три книги в цій серії, і кожна з них буде самостійною пригодою з основним складом персонажів, схожою на детективну серію, а не єдиною історією в трьох частинах. Це означає, що читачі можуть розраховувати на нові пригоди команди монстрів без необхідності чекати фінального розв’язання однієї великої арки. На мою думку, це добре, бо я вже й без того чекаю на купу незавершених епічних фентезійних серій, або тих, які в процесі, тому не хочу додавати до списку ще одну.

Також мені сподобався переклад, але я читав, що дехто казав, що англійські конструкції іноді дослівно перенесені в українську мову, і це нібито порушує природний плин речень. Я ж взагалі такого не помітив. Проте я не є експертом в перекладах і часто до них не уважний, тому тут вже дивіться самі. Мені ж все ок в цьому плані, читати роман було дуже легко і природно.