США розсекретили унікальний супутник, яким прослуховували суперників у часи Холодної війни

Як працював американський "слухач" у космосі?

Національне розвідувальне управління США (NRO) повідомило про часткове розсекречення програми Jumpseat – системи супутників радіоелектронної розвідки, створеної для стеження за військовими комунікаціями СРСР. Хоча сама назва Jumpseat з’являлась у медіа ще у 1980-х роках, лише тепер відомство офіційно описало призначення, орбітальну схему та зовнішній вигляд цих апаратів, пише Ars Technica.

Програма стартувала у 1971 році й існувала десятиліттями. Загалом було запущено вісім супутників, які залишалися на службі до 2006 року. У період їхнього створення навіть сам факт існування NRO був державною таємницею. Основним завданням Jumpseat було спостереження за розвитком наступальних і оборонних систем потенційного противника, а також збір радіо- і електронних сигналів військового призначення.

Ключовою особливістю програми стала орбіта. Супутники літали по так званій сильно витягнутій еліптичній траєкторії, відомій як орбіта типу "Молнія". У найвищій точці – апогеї – апарат рухається повільніше, тому довгий час перебуває над однією ділянкою Землі. Для Jumpseat це означало тривале "чергування" над Арктикою, північними районами СРСР, Канадою та Гренландією. Висота апогею сягала приблизно 39 тисяч кілометрів.

Траєкторія супутників Jumpseat по орбіті типу "Молнія" / Фото NASA

Цікаво, що сам Радянський Союз почав використовувати таку орбіту ще раніше, розміщуючи на ній супутники зв’язку та раннього попередження. Американська програма фактично стала відповіддю на цей підхід.

Перехоплені дані надходили до Міністерства оборони США, Агентства національної безпеки та інших структур, залучених до аналізу розвідінформації. За словами істориків космічної техніки, Jumpseat став технологічним проривом для свого часу – апарати мали складні антени та новаторську конструкцію.

Супутники Jumpseat були оснащені 13-футовою антеною для перехоплення іноземних радіопередач та 7-футовою антеною для передачі даних на наземні станції США / Фото National Reconnaissance Office

Супутники будувала компанія Hughes Aircraft. Вони мали циліндричну форму і стабілізувалися обертанням. При цьому на верхній платформі розміщувався механізм, який компенсував це обертання і дозволяв антенам точно наводитися на джерела сигналів. Згідно з оприлюдненими матеріалами, діаметр основної антени становив близько 4 метрів.

Офіційно NRO не уточнює, які саме сигнали перехоплював Jumpseat. Водночас незалежні дослідники припускають, що окрім радіо- та радарних сигналів, супутники могли мати інфрачервоні сенсори для спостереження за ракетними випробуваннями і для раннього виявлення можливого пуску міжконтинентальних ракет.

Декласифікація програми відбулася наприкінці 2025 року. Керівництво NRO наголосило, що оприлюднення обмеженої інформації не загрожує сучасним системам, тим більше що сьогодні навіть комерційні компанії володіють супутниками радіоелектронної розвідки з можливостями, які перевищують рівень Jumpseat.

Супутник Jumpseat перед запуском / Фото National Reconnaissance Office

Запуски здійснювалися з бази Ванденберг у Каліфорнії за допомогою ракет Titan IIIB, зазначає звіт NRO. За масою ці апарати були відносно компактними – від пів тонни до однієї тонни. Попри це, Jumpseat заклав основу для наступних програм США у сфері високоорбітальної розвідки, зокрема для більш сучасних систем, деталі яких досі лишаються засекреченими.

Розкриття інформації про Jumpseat логічно продовжує серію декласифікацій часів холодної війни – після програм Corona, Gambit, Hexagon та морської системи Parcae.