Захмарна вартість комфорту. Скільки українці заплатять за комунальний апокаліпсис

Просте для економіста запитання від журналіста про те, як аварійні відключення електроенергії, відсутність тепла й води вплинуть на ціни основних товарів і послуг в Україні – логічне, але непросте саме зараз.

Бо це тепер це ракурс з минулого. З того «доаварійного» життя, коли ми могли рахувати, як година роботи генератора вплине на ціну кави у кав’ярні чи хліба в магазині. Сьогодні питання стоїть інакше.

Насправді йдеться не лише про ціни. Йдеться про те, чого добивається ворог: зруйнувати можливість нормального життя як такого. Не підняти ціну кави, а зробити так, щоб її просто ніде було випити.

Ми звикли зранку зайти до найближчої кав’ярні, випити каву. Повертаючись увечері, зайти до невеликого магазинчика біля дому й купити продукти для вечері. Після аварійних відключень усе це перестає бути питанням ціни. Генератор зламався і кав’ярня зачинена. Магазин не працює, бо немає світла. Тому сьогодні питання звучить інакше: чи є взагалі доступ до послуги, а якщо є, то коли саме.

І вже з цього випливає наступне, значно практичніше запитання: скільки коштуватиме відновлення цього нормального, доаварійного життя – і хто зрештою за нього заплатить. Спробуймо це порахувати.

Про інфляцію без істерик

Звісно, економічні процеси знеструмлення не скасовують. Інфляція рухається і рахується навіть під обстрілами.

Якщо виходити з умовного продуктового кошика середньостатистичної української родини, а Держстат вважає, що це двоє дорослих і одна дитина, то без походів у ресторани і без покупки делікатесів, середня вартість такого кошика на тиждень становить близько 2 000 гривень. Середня по країні вартість!

• При інфляції у 6,5 % це означає додаткові витрати близько 120 гривень на тиждень.
• При інфляції у 7,5 % уже близько 140 гривень на тиждень.
• Різниця між 6,5 % і 7,5 % це 20 гривень на тиждень.
• 20 гривень, помножені на 4 тижні – це 80 гривень на місяць.
• А за рік уже втрати сягають 960 гривень.

Це про статистичні цифри. Реальне знецінення буде набагато відчутнішим для кожної родини.

Саме так і працює інфляція у повсякденному житті. Ціни начебто не зростають різко, без шоків і стрибків, але зростають невидимо. Ми приходимо в магазин, витрачаємо ті самі гроші, але з кожним разом купуємо все менше товарів. І ця різниця не завжди помітна одразу, але саме вона поступово з’їдає відчуття фінансової стабільності.

Може бути гірше: 8–9 %. Але навряд чи інфляція вийде за межі 10 %, оскільки на сьогодні у Національного банку, Міністерства фінансів та Кабінету міністрів достатньо важелів, щоб утримувати інфляцію під контролем. Питання в іншому: чи можемо ми зробити краще.

Що реально може зменшити інфляційний тиск

Можемо. Але не через популістичні грошові роздачі. Додаткові гроші без відповідного товару чинять прямий тиск на ціни. Натомість потрібні рішення, які запускають економіку. Позитивний сигнал уже є. Уряд відучора розширив програми страхування воєнних ризиків для бізнесу. Це створює умови для інвестицій, у тому числі зовнішніх, і зменшує залежність від дорогого кредитного ресурсу.

Важливим є і рішення не виставляти споживачам рахунки за тепло, світло і воду, яких фактично не було під час аварійних відключень у січні. Воно має і соціальне значення, і значення з точки зору економічної справедливості.

І про першопричину інфляції. Енергетика потребує зміни моделі, а не латання

Війна на наших очах знищила пострадянську енергетику. Очевидна недоцільність відбудови монстрів ТЕС, таких як Придніпровська біля Дніпра чи Київська, які забезпечували цілі житлові та промислові райони. Натомість іде дискусія про максимальну децентралізацію за рахунок невеликих локальних котелень, починаючи з ОСББ та багатоповерхівок і закінчуючи квартальними або районними рішеннями.

Як працює децентралізація й енергоефективність

Ще до повномасштабної війни в Херсонській області Херсонською ТПП разом із норвезькими партнерами був реалізований проєкт школи з нульовим зовнішнім споживанням електроенергії. Школа працювала і забезпечувала себе енергією.

Так само до війни німецькі компанії пропонували готові рішення для приватних будинків площею близько 120 квадратних метрів із нульовим зовнішнім споживанням енергії за рахунок сонячної генерації, якісної термоізоляції та комплексних інженерних рішень. А от конкретний свіжий приклад вирішення цієї проблеми в умовах воєнного стану.

У Києві, в районі Осокорків, мешканці однопід’їзного 25-поверхового будинку (близько 220 квартир) самостійно реалізували проєкт автономного енергозабезпечення. Йдеться не про повну незалежність, а про забезпечення базових функцій будинку під час відключень електроенергії: роботи насосів води й тепла, ліфтів, освітлення місць загального користування та зв’язку.

Загальна вартість проєкту склала близько 800 тис. грн. Із них приблизно 480 тис. грн коштував дизельний генератор, близько 226 тис. грн – підключення, монтаж і матеріали, ще близько 15 тис. грн – проєктна документація. Фінансування здійснювалося за рахунок мешканців: у проєкті взяли участь близько половини квартир, середній внесок з однієї квартири склав приблизно 7 тис. грн.

Після завершення проєкту будинок скористався програмою Київської міської державної адміністрації часткова компенсація до 75 % вартості обладнання, але не більше 300 тис. грн. Ці кошти наразі покривають витрати на паливо.

Ця історія показала, що найбільше зусиль знадобилося не для технічної реалізації чи фінансування, а для проходження бюрократичних процедур, сформованих монополістами облгазами та обленерго, які зберігаються навіть в умовах воєнного стану. І це сьогодні одна з ключових проблем після самих російських обстрілів: без демонополізації й спрощення доступу до інфраструктури питання стабільного тепла і світла не матиме системного вирішення.

І це один із варіантів, який уже сьогодні дозволяє технічно відійти від постійного торохтіння генераторів біля кав’ярень і магазинчиків, не хаотично, а системно, на рівні будинків, ОСББ, кварталів, можливого об’єднання малого бізнесу.

Технічні рішення означають зміну акцентів: від аварійної генерації до енергоефективності та децентралізованого забезпечення. Саме сюди мають спрямовуватися кошти відповідних програм. На відміну від популістських грошових роздач, інвестування в бізнес-рішення знижує витрати, підтримує економічну активність і зменшує інфляційний тиск.

Війна показала ще один важливий прорахунок російських розрахунків. Екстремальні умови не призвели до соціального розпаду чи масових протестів, а стимулювали практичну самоорганізацію на побутовому рівні. Приклад цього будинку демонструє, що замість конфронтації з державою люди обирають кооперацію між собою для вирішення конкретних проблем життєзабезпечення.

Така самоорганізація на рівні самозабезпечення є одним із базових елементів розбудови громадянського суспільства і створює основу для більш зрілого, інституційного діалогу між владою та громадами.

Щоб інфляція була ближче до 5 %, а не до 10 %, потрібно:

• менше популізму;
• більше енергоефективності;
• більше підтримки бізнесу, який створює робочі місця і доходи.

Це не швидке рішення, але гарантія тепла в домівках наступної зими.