Що сьогодні означає пам’ять про Голокост в Україні

Анна Фурман, генеральна директорка Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр», для ДМ

За час нацистської окупації на території сучасної України було вбито близько півтора мільйона євреїв. Загалом у Європі Голокост забрав життя приблизно шести мільйонів людей. Як і Друга світова війна загалом, ця трагедія залишила після себе не лише фізичні руйнування, а й довгострокові наслідки. Цілі громади були фізично знищені — як це сталося в Києві, у Бабиному Яру.

Історія ХХ століття показує: війна, що приходить унаслідок нападу, приносить не лише бойові дії, обстріли та людські жертви, а й тривалі наслідки, які трансформують суспільство після її завершення. Вони впливають на те, як ми осмислюємо втрати — і ті, що зберігаються в колективній пам’яті поколінь, і ті, які переживаємо сьогодні.

Війна зробила історію тілесною. Те, що десятиліттями існувало як опосередковане знання про життя під постійною загрозою, евакуацію чи зниклих безвісти, сьогодні є досвідом теперішнього часу. Цей спільний біль змінив оптику сприйняття й відкрив більше простору для розуміння інших трагедій як частини спільного людського досвіду.

У цих умовах пам’ять в Україні поступово перетворюється на елемент суспільного стану та способу мислення. Вона формується на межі між знанням і досвідом — між тим, що ми пам’ятаємо, і тим, що відбувається зараз. Пам’ять перестає бути лише формою вшанування й стає формою спільної відповідальності: за точність формулювань і за принципову неприйнятність будь-яких форм історичного викривлення. Адже саме викривлення живлять пропаганду.

Сьогоднішній український контекст робить розмову про Голокост особливо важливою для молодого покоління: вона допомагає зрозуміти, як працюють механізми насильства і чому байдужість ніколи не буває нейтральною.

Повернення імен — один із ключових і водночас найскладніших процесів у роботі з пам’яттю. За десять років дослідницької роботи Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» сформував значний масив оцифрованих архівних джерел і персональних матеріалів. Робота з ними ведеться як із системою смислів, що потребує структурування та відповідального оприлюднення, з фокусом на історію конкретного місця.

Кожне встановлене ім’я є актом відновлення суб’єктності людини, яку нацистська політика масового знищення намагалася звести до статистичної одиниці. Така деталізація дозволяє осмислювати масштаб злочину не лише кількісно, а й у ціннісному вимірі зруйнованих людських життів. За останні роки ідентифіковано понад 1 300 нових імен жертв, а загальна база налічує 29 809 записів. Серед убитих — немовлята віком від кількох днів і люди до 102 років.

Ідентифікація імен повертає цим людям голос і гідність. Вона вчить бачити людину за великими подіями та розуміти, що співпереживання й критичне мислення формуються з конкретних історій, а не з абстрактних формул.

Під час повномасштабної війни інтерес до історичних процесів, літератури й архівів суттєво зріс. У цьому контексті створення онлайн-архіву з понад 8 мільйонів документів стало стратегічним кроком для збереження історичної спадщини України.

Мета цього проєкту — не лише оцифрування матеріалів у співпраці з Державною архівною службою України, а й побудова масштабної екосистеми знань. Такої, що дозволяє формулювати складні пошукові запити, зіставляти документи та реконструювати історії окремих людей, родин і спільнот. Сучасні технології, робота з даними та штучний інтелект відкривають нові можливості для системного дослідження історичних і культурологічних процесів. Вони дають змогу виявляти зв’язки між подіями, людьми й документами та працювати з масштабами, недоступними для ручного аналізу. Те, як ми застосовуємо ці інструменти сьогодні, визначатиме форми збереження пам’яті завтра.

У цьому процесі пам’ять виходить за межі дослідницьких і архівних практик і стає публічним простором взаємодії. Вона проявляється через виставкові проєкти, освітні ініціативи, міжнародний діалог і мистецтво, що дозволяють говорити про складне мовою, зрозумілою різним аудиторіям. Саме через такі формати пам’ять інтегрується в сучасний культурний і суспільний контекст.

Так, за останні роки Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» реалізував низку виставкових проєктів, зокрема в Музеї історії міста Києва, прийняв понад 30 міжнародних делегацій і провів сотні екскурсій для дітей і дорослих. Серед відвідувачів — колишній прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон, міністр Зеєв Єлькін, політичні, дипломатичні й культурні діячі, військові, редактори міжнародних медіа, молоді науковці та старшокласники. Інтерес до Бабиного Яру зростає: кількість відвідувачів меморіальних об’єктів Центру, таких як Символічна синагога «Місце для роздумів», інсталяція «Кристалічна стіна плачу» Марини Абрамович і «Дзеркальне поле», щороку збільшується.

Цьогоріч Центр підтримує спеціальний кінопоказ фільму «Зона інтересу» — лауреата премії «Оскар» Джонатана Глейзера — до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту спільно з «Артхаус Трафік» і кінотеатром «Жовтень». Паралельно 27 січня стартував освітній проєкт на основі анімаційного фільму «Найцінніший вантаж», який надає педагогам і громадським організаціям безплатний доступ до стрічки та методичних матеріалів. Проєкт реалізується за підтримки Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» і включений до переліку освітніх заходів, рекомендованих Міністерством освіти і науки України.

Наша команда продовжує місію зі збереження історії Голокосту — через різні проєкти, діалог із відвідувачами та турботу про простір. Але найважливіше — це те, що люди відчувають значущість цієї теми, ставлять запитання й досліджують історії власних родин. У своїх проєктах Центр працює з територією та сенсами не лише з оптики скорботи: вивчення Голокосту через персоналізовані історії стає важливим елементом розвитку емоційного інтелекту, емпатії та уважності одне до одного.