Україна готується до «сталевого дикобраза»: чи можуть міжнародні гарантії замінити власну армію?

Основними побоюваннями України є неможливість цілковито покладатися на гарантії безпеки з боку міжнародних партнерів у будь-якій потенційній мирній угоді. Ця невизначеність, особливо щодо позиції Вашингтона, змушує Київ готуватися до сценарію, за якого країна має бути готовою самостійно протистояти можливим загрозам.

Аналітик Тімоті Еш підкреслює цю непередбачуваність, ставлячи питання щодо ймовірності втручання США у разі нової агресії чи порушення режиму припинення вогню, натякаючи на малоймовірність таких сценаріїв. Це створює потребу у розробці плану «Б», де основна ставка робиться на власні ресурси.

Концепція «сталевого дикобраза», що передбачає трансформацію країни в оборонну фортецю, нездатну стати легкою здобиччю для агресорів, стає пріоритетом. Це означає формування постійної численної армії до 800 тисяч військовослужбовців, розвиток безпілотних технологій, ракетних програм та власного виробництва озброєнь.

Реалізація такого амбітного плану вимагає глибокої реформи оборонного сектора, оновлення системи закупівель, модернізації підходів до набору особового складу та значних фінансових вливань. Підтримка великої армії потребуватиме колосальних ресурсів та системної державної підтримки, навіть у разі перемир'я.

Міністр оборони Михайло Федоров зазначає, що нові технології, такі як безпілотні системи та високоточні озброєння, не можуть бути ефективними без модернізації організаційної структури. Таким чином, паралельно з технологічним розвитком, Україна має провести кардинальні зміни у своїй військовій організації.

Юридично зобов'язуючі угоди зі США та європейськими країнами, а також можлива присутність багатонаціональних сил розглядаються виключно як доповнення до власної обороноздатності України. Це підкреслює, що Київ не розглядає ці міжнародні зобов'язання як заміну своїх збройних сил, а лише як їхнє посилення.

Україна стурбована тим, що не може покладатися на гарантії безпеки від партнерів у рамках будь-якої мирної угоди, і тому має бути готова самостійно стримувати агресора. Ключова проблема полягає у відсутності чітких міжнародних зобов'язань, порівнянних із механізмами колективної оборони НАТО. Без членства в альянсі, Україна змушена покладатися на двосторонні угоди, які не мають такої ж ваги.

Окрему увагу приділяють безпілотним системам і високоточним озброєнням. Про це пише Politico, вказуючи на необхідність перетворення країни на «сталевого їжака», нездатного стати легкою здобиччю для агресорів. Це свідчить про глибоке розуміння того, що реальна безпека залежить від внутрішніх можливостей держави.

«З таким сусідом українці повинні бути настільки ж ефективними господарями оборони своєї держави, щоб Україна завжди залишалася незалежною і вільною від росії», – заявила глава місії України при НАТО Альона Гетманчук.

«Але неможливо воювати за допомогою нових технологій, спираючись на стару організаційну структуру», – підкреслив міністр оборони Михайло Федоров.

Таким чином, Україна поступово відмовляється від ілюзій щодо абсолютної надійності зовнішніх гарантій безпеки. Замість цього, вона зосереджується на створенні потужної, самодостатньої армії та модернізованого оборонного сектора. Цей шлях, хоч і вимагає значних зусиль та ресурсів, розглядається як єдиний реалістичний для забезпечення довгострокової незалежності та захисту країни.