Український туман війни

Примітка редакції. На Заході дійсно чудові інженери й розробники. Біда тільки в тому, що на нашій війні інновація та відповідь на неї з'являються в 12 разів швидше.

Коли Україну огорнула найскладніша за багато років зима, 600-тисячна російська армія залучила технології, щоб скористатися цим. Так вона на деякий час отримала тактичну перевагу вздовж всієї лінії фронту.

Українці одразу ж запровадили свої інновації, що зрештою притупило гостроту. Цей поєдинок «захід проти контрзаходу» має запевнити партнерів Києва: набагато менша країна здатна витримати боротьбу з набагато більшим загарбником, якщо вона може використовувати передові технології. 

Однак шалена швидкість тактичного й технологічного розвитку також має насторожити західні держави. Вони просто не готові до цього. І незрозуміло, що потрібно, щоб похитнути їх нинішню млявість. 

Восени російські полки невпинно атакували прифронтові міста по всій Східній Україні. Вони робили це здебільшого пішки, сподіваючись, що розсіяна піхота може уникнути безпілотників, які зазвичай були всюди. 

Для росіян це означало зупинку бронетехніки. Перехід до тактики піхоти дав змогу зберегти цінну броню, але також обмежив швидкість і глибину просування російських військ після прориву української оборони.

«Нічого не буде», а німцям байдуже.

Коли температура знизилася, росіяни відчули можливість відновити власну мобільність на полі бою. Вони чекали густого туману, який часто вкриває Україну в найхолодніші зимові місяці. У них був план.

Туман, за словами аналітика Майкла Кофмана з Фонду Карнегі у Вашингтоні (округ Колумбія), міг «суттєво погіршити» роботу українських безпілотників, більшість із яких досі покладалися на оптичні, тобто денні, камери.

Туман міг затуляти російські транспортні засоби від спостереження й атак згори, даючи механізованим силам першу за довгий час можливість просунутись.

І протягом кількох тижнів, починаючи з жовтня, це спрацювало. Російська техніка йшла вперед. На початку листопада механізовані війська РФ пройшли під густим туманом і прорвалися до міста-фортеці Покровськ у Донецькій області, прискоривши проблеми української оборони.

Проте українці адаптувалися, і досить швидко. Це не здивувало б Семюеля Бендетта, експерта з розвитку дронів з аналітичного центру CNA у Вірджинії. Вивчаючи технологічний ландшафт цієї війни, Бендетт ще минулого літа дійшов висновку: українці та росіяни розробляють нові дрони і засоби захисту від них за період від двох тижнів до трьох місяців.

Українсько-американський військовий кореспондент Девід Кириченко, який також є автором Europe's Edge, погодився із цією оцінкою.

«Цикл адаптації та контрзаходів зазвичай становить кілька місяців, – підсумував він десь у той самий час. – Часом вони скорочують його до кількох тижнів. Наприклад, росіяни можуть експериментувати з частотами або використовувати стрибки частоти, щоб уникнути глушіння».

Не вірите військовим — послухайте гроші.

Українські війська також «часто здійснюють коригування», сказав Кириченко.

Невдовзі після того, як російська броня в'їхала до Покровська, величезна кількість українських безпілотників еволюціонувала. Тепловізори, що виявляють теплове випромінювання, почали замінювати оптичні камери на значній частині дронів. 

Тепловізійний дрон може бачити крізь туман. Тож російська перевага була стерта швидким і широким упровадженням нових і кращих технологій. Так росіяни втратили свій механізований імпульс. Територіальні здобутки Росії різко зросли... а потім упали.

Торішній показник російських просувань досяг піку 1 та 2 грудня, коли він становив приблизно 27 квадратних миль за добу. Та потім він неухильно знижувався, і така тенденція збереглася до кінця року. Тоді росіяни просувалися десь чотири милі за добу. Натомість утрати Росії вбитими та пораненими лише у грудні досягли 35 000.

Чи зможуть американські та європейські сили зрівнятися зі швидким циклом технологічного розвитку України? Якщо ці сили не втрутяться у велику війну – можливо, ні. І це має турбувати стратегів як у Вашингтоні, так і в Берліні чи Парижі. 

«Інновації, які ми спостерігаємо в Україні, народжені нагальною потребою на полі бою, – пояснює Кириченко. – Єдиний спосіб залишатися попереду? Забезпечити дуже тісний зв’язок між розробниками та солдатами на передовій». 

Однак хто ці солдати на передовій в арміях США, Франції чи Німеччини, які можуть засвоїти тактичні уроки на гіркому досвіді? І де ж американські, французькі чи німецькі технологічні компанії, які були б мотивовані не лише прибутком, а й національним виживанням? Навіть якби фірми були мотивовані витрачати великі кошти на швидкі та постійні інновації, регуляторний тягар може виявитися виснажливим гальмом. 

За відсутності глибоких інституційних реформ, західні люди просто спостерігають за війною в Україні загалом – і намагаються якомога швидше скопіювати тактичні й технічні розробки, що виникають на передовій.

Та копія неминуче відстає від оригіналу. Викликає занепокоєння те, що армія США лише зараз купує свої перші важкі дрони-бомбери – ключовий клас безпілотних систем, які українці розробили поспіхом навесні 2022 року.

Американці працюють повільно, у межах три- або чотирирічного циклу технологічної розробки. Хіба це відповідь на війну, де тактика і технології оновлюються у 12 разів швидше?