Не вистачало лише кокошніка. Про те, чим закінчився Національний відбір Євробачення

Два слова про особисті враження від Українського відбору Євробачення: не буду аналізувати всіх, але про трійку перших скажу кілька слів.

Лауд – напевно найсильніший вокаліст чоловічої частини претендентів. Бездоганний вокал, яскравий і теплий тембр, спокій і впевненість на сцені. Але не залишає думка про те, що хлопець співає заради власного задоволення. Що це ще одна спроба талановитої людини потрапити в якийсь уявний мейнстрім західної культури. Та нема такого! Шоу-бізнес на Заході, це давно вже не про мистецтво, а про маркетинг і його капіталізацію. Копія може бути кращою за оригінал, але так і залишиться копією. Чужа культура залишається чужою...

Лелека... з перших нот – хвиля якогось нереального утопічного позитиву... Кульбабки на екрані, сонячне світло довкола. Агов, ви вже в Раю чи у своїх напівзадубілих квартирах? У тексті вдало обігране слово «Виш'ю», що англійською означає «бажаю вам». На цьому всі принади тексту закінчуються: ні яскравих образів, ні сильних метафор... Солодке вино з кульбаб... Щодо манери співу – вражає схожість із моєю улюбленою Іларією, яку кілька років тому зарізали ще на етапі відбору до Євробачення.

Ті ж різноманітні вокальні прийоми, та ж демонстрація діапазону і тембру, тільки Іларія робила все значно потужніше і переконливіше, а її трохи демонічна зовнішність надавала образу гостроти. Де ви всі були, коли Іларія могла порвати всіх на Євробаченні своєю харизмою?! А тут інше, – на сцені красива дівчина, з генетично російською зовнішністю, тільки кокошника для повноти образу не вистачає... замало емоцій як для такого вокалу і концепції пісні з кількома модуляціями на кульмінації. Не знаю, знову накличу на себе критичні стріли, але кажу, що відчуваю...

Тепер, Джері Хейл (вибачте за мої українські транскрипції – ну, не люблю я ці ігри в глобальну культуру, не розумію, навіщо все це).

Так от, щодо Яни Шемаєвої – спостерігаю за нею ще з часів її першого хіта «Охрана-отмєна» – і бачу неймовірний, шалений розвиток внутрішніх якостей, емоційності, образності, глибини мислення. У ній є якась незбагненна харизма, яка важко пояснюється словами, але відчувається мною на духовному рівні. Дівчина пропускає крізь серце весь цей токсичний світ, а на виході фонтанує чистою енергією. Це робота Душі...

Не щастить їй. Минулого разу причепили на Євробачення до неї реперку, яка понизила її високі і чисті вібрації. Цього разу не оцінили просто неймовірну композицію, – справді катарсичного характеру. Усе було бездоганно: відеоряд, балет, майже божевільний образ доведеної до відчаю українки...

Не вина ні в чому Джері Хейл, що вона не потрапила в резонанс із українською публікою і з нинішнім журі. Для мене особисто, та й гадаю для багатьох людей, які живуть духом і високими вібраціями вищих сфер, стало зрозуміло одразу – не вдасться їй перемогти... Бо це – як метати бісер... Навіщо? Для чого, для кого?!

Словом, Яна стала для мене однозначною переможицею. У неї є те, чого не було і ніколи не буде у жодного з нинішніх конкурсантів та й членів журі також. І це те, про що не скажеш словами і не поясниш на пальцях... Але в сакральних книгах це називається «Дар Божий» і він відрізняється від просто таланту. Бо це здатність підкоряти зовнішність, голос, манеру вищій ідеї, яка доступна і зрозуміла не всім. І не всіма відчувається. Бо Україна не шукає Бога, а йде у протилежному напрямі. Але це було те, що називається мистецтвом у шоу-бізнесовому середовищі... Вибачайте за суб'єктивність.