Приречений на довічне табірне ув'язнення: Азовець Сергій Михайленко повернувся в Україну

Навесні 2022 року, коли російські війська оточили Маріуполь, зв'язок між Сергієм та його дружиною Тамарою обірвався. Чоловік, який долучився до лав "Азову" у 2019 році, отримав осколкове поранення ніг від авіабомби під час оборони міста. Телефон бійця був знищений, що й призвело до втрати контакту, поки його дружина намагалася вижити в обложеному місті.

Попри лікування у шпиталі, осколки так і залишились у тілі Сергія. 16 травня 2022 року дружина отримала звістку від чоловіка, що він виконав наказ про вихід у полон, написавши їй з телефона друга, аби вона не хвилювалась.

Після цього Сергій пережив теракт в Оленівці, а потім його незаконно утримували в Донецькому СІЗО. Протягом тривалого часу Тамара не мала жодної інформації про місце перебування та стан чоловіка.

Ситуація змінилася, коли жінка побачила свого чоловіка на відео у російських ЗМІ. На цьому ролику Сергія змусили зізнатися у злочинах, яких він не скоював. Це відео стало шоком для Тамари.

У січні 2024 року російський суд виніс Сергію "вирок" за сфабрикованими звинуваченнями, призначивши йому довічне ув'язнення у колонії особливого режиму. Подальше його утримання відбулося у катівнях у Сибіру.

У цей період Тамара активно боролася за звільнення чоловіка, відвідавши Ватикан разом з рідними інших полонених для зустрічі з Папою Римським Франциском. 5 лютого під час обміну полоненими Сергій Михайленко повернувся додому. Наразі він готується до операції.

Доля Сергія схожа на долі багатьох українських військовослужбовців, які потрапили в полон під час оборони Маріуполя та інших міст. Їх незаконно засуджують, утримують у нелюдських умовах і піддають тортурам, а рідні борються за їх повернення різними шляхами. Серед інших повернених полонених є й ті, кого вважали загиблими, як Назара Далецького, або ті, хто повернувся з полону вдруге, як Віктор Дмитренко – батько п'ятьох дітей, який ще у 2014 році потрапив у полон, а в 2022 році, будучи волонтером у Маріуполі, знову опинився у ворожих руках.

Історії цих людей свідчать про складні механізми повернення військовополонених та зусилля, які докладають рідні, міжнародні організації та українська влада для їх визволення.

«Коли я подивилась відео, я не могла повірити, що то мій Сергій. Його просто не впізнати. Чула, що він заїкається. Підозрюю, що це наслідки катувань. Я просто плакала весь день: здавалось, що всередині мене померла частинка душі», – пригадала Тамара Корягіна, дружина захисника, в інтерв'ю «Українській правді».

Повернення Сергія Михайленка змушує не лише видихнути з полегшенням, а й знову замислитися над тисячами нерозказаних історій тих, хто ще залишається у ворожому полоні. Його шлях додому – це не тільки особиста перемога, а й надія для багатьох українських сімей, чиї рідні чекають на звільнення.