Хрестик і 12 трильйонів для Трампа

На початку 2000-х у США змінився президент. До влади прийшов Джордж Буш-молодший, який був людиною публічно і глибоко релігійною.

У Москві це врахували. Путін готувався до зустрічі, використовуючи навички свого КГБшного минулого. Почав із вивчення психотипу людини. Як виявилося, віра для Джорджа Буша-молодшого не була піар-ходом чи формальним виходом у храм на великі свята. Це були принципи, якими він жив.

І тут була розіграна карта. Путін привіз на зустріч мідний хрестик і розповів історію про матір, про таємне хрещення у радянські часи, про збережену віру всупереч офіційному атеїзму, про середовище, яке не дозволяло проявити себе відкрито. Такий традиційний метод спецслужб: вивчення особистості, пошук чутливої точки, створення емоційного контакту.

Після зустрічі з’явилася відома фраза Буша про «погляд в очі». Точно так само працювали і з іншими лідерами. З Берлусконі через особисту симпатію та неформальність. З Меркель через психологічний тиск і холодну демонстрацію сили.

Метод один: адаптація під психотип конкретної людини. Сьогодні історія з обіцяними Трампу 12 трильйонами на співпраці після скасування санкцій виглядає саме в цій логіці.

Москва говорить з Трампом мовою великого бізнесу. Частина експертів справедливо вказує, що серед названих проєктів є старі історії, які тягнуться ще з пізнього радянського періоду, як «Сахалін-2». Рідкоземельні матеріали справді тема потенційно цікава, але це роки інвестицій, складна геологія, санкційні та технологічні обмеження. Тобто питання не в економічній реальності, а у психології.

Дональд Трамп є людиною великої сцени. Він мислить масштабом, категоріями грандіозної угоди. Його політична риторика про «найбільше», «історичне», «безпрецедентне». Трильйони – це саме така мова. Грандіозний контракт. Робота на десятиліття, яка зробить Америку багатою. Саме тому пропозиція росіян подається через масштаб. Вона адресована широкому характеру господаря Білого дому. Наймогутнішої людини на землі, який вперто намагається фіналізувати війну.

І тут виникає два запитання: чи варто вестися на ці великі, красиві, ефектні цифри найпотужнішій економіці світу? І яку прагматичну пропозицію у відповідь може зробити Трампу Україна? А Київ повинен запропонувати свої проєкти реальні і конкретні.

• Оборонно-промислову кооперацію зі спільними виробництвами та довгостроковими контрактами.
• Прозорі проєкти у сфері критичних мінералів із міжнародним арбітражем і захистом інвестора.
• Енергетичні та відбудовчі програми з чітким фінансовим горизонтом, цікаві американським індустріям.
• Інституційні гарантії, які зменшують ризики для капіталу.

Не обіцянку трильйонів після санкцій. А бізнес-план партнерства, який зацікавить американський бізнес інвестувати в Україну.

І ще один важливий момент. Зараз уже не початок 2000-х. Тоді світ перебував у фазі інтеграції, і персональні жести могли відкривати великі політичні вікна.

Сьогодні світ живе в режимі санкцій, стратегічного протистояння і жорстких інституційних обмежень. Тому, швидше за все, сама по собі ефектна пропозиція не спрацює так, як це могло б спрацювати двадцять років тому. Підстав для паніки немає. Як немає поки і української бізнес-пропозиції, від якої американці не зможуть відмовитись.