Мільйон заброньованих і 5 живих із взводу: доброволець ЗСУ розкрив страшну правду війни

Журналіст Костянтин Гончаров, який у 2022 році добровольцем вступив до лав ЗСУ, опублікував відвертий матеріал про реальний стан справ на фронті.

Як передає "Хвиля", про це він пише для DW.

За його словами, він не обирав війну - але коли вона прийшла в його дім, постало питання: бути об'єктом історії чи її суб'єктом. Він обрав друге.

З часом війна перестала бути для нього абстракцією. Вона стала рутиною, частиною повсякденного життя. Біль - це загиблі друзі та зруйновані місця з минулого. Після кожного обстрілу Києва він пише рідним одне й те саме: чи живі, чи є світло, чи не холодно вдома.

Піхота на межі

Головна проблема, за словами Гончарова, - не технологічне відставання, а катастрофічна нестача людей і повна відсутність нормальної ротації. Масове самовільне залишення частин в армії з'явилося не тому, що солдати стали боягузами або перестали бути патріотами. Люди в бойових підрозділах просто закінчуються - фізично та морально.

Схема скрізь одна: підрозділ не виводять на відновлення, час на позиціях зростає до нелюдських термінів, поповнення або не приходить зовсім, або приходить абсолютно непідготовленим. Після того як взимку 2023 року сам Гончаров отримав поранення і був евакуйований, з його взводу - тридцять осіб - на позиціях залишилося лише п'ятеро. Решта були поранені або загинули.

Далі починається режим "гасіння пожежі": в піхоту кидають водіїв, кухарів, мінометників, зенітників, людей з підрозділів забезпечення - і чекають, що вони без бойового досвіду втримають рубежі. У підсумку вони теж гинуть, отримують поранення або йдуть у самоволку. Проблема не вирішується - вона поглиблюється.

472 дні на нулі

Середній термін перебування піхотинця на позиції, за даними ЗМІ, становить близько 60 діб. Рекорд - 472 дні, понад рік і три місяці без виведення. При такому рівні бойового стресу говорити про ефективність виконання завдань практично неможливо: стрес буквально знищує людину зсередини.

Ротації з "нуля" стали значно складнішими через масове застосування дронів. Вихід з передових позицій через "кілзону", що розтягнулася на багато кілометрів від лінії фронту, вимагає детального планування, відстеження ворожих безпілотників і координації з підрозділами РЕБ. Але за сприятливих умов ротації можливі - і життєво необхідні.

Технології не замінять людину в окопі

Війна дійсно стала дистанційною: дрони беруть на себе ураження противника і контроль над полем бою. Але й тут є проблема - координація. Одні БПЛА-підрозділи працюють у тісній зв'язці з піхотою, інші діють автономно, орієнтуючись на власні показники. В результаті їхня робота не завжди відповідає тому, що критично потрібно солдату на землі прямо зараз.

Підсумок один: лінію оборони тримають не технології, не звіти і не статистика уражень. Її тримають конкретні люди в окопах.

Справедливість під питанням

Окремо журналіст порушує болючу тему розподілу навантаження. Не називаючи себе експертом з бронювання, він констатує: коли кількість заброньованих уже перевищила мільйон чоловіків, а в тилу бачиш, як група комунальників призовного віку кілька днів фарбує невеликий міст - складно позбутися відчуття, що з розподілом людей щось не так.

Переговори: ілюзія для тилу

Розмови про мирні переговори солдати сприймають зовсім інакше, ніж цивільні. Серед військових мало хто бачить у них реальну перспективу. Новини про можливе припинення вогню створюють ілюзію, яка слабо співвідноситься з тим, що відбувається на полі бою. Для тих, хто далеко від фронту, переговори відчуваються як початок кінця війни. Для тих, хто на передовій, - не змінюється нічого: артилерія працює так само, штурми тривають, дрони літають, люди гинуть.

"Я дуже хочу помилятися. Хочу якомога швидше повернутися до своєї родини. Але поки реальність така, що ця боротьба триватиме ще довго" - резюмує Гончаров.

Раніше ми писали, що ЗСУ вдарили по російських кораблях, літаках та авіазаводу в Криму.