Командир РФ отримав підозру за хіматаки у Вовчанську: лайн-ап злочинів

Історія цієї жорстокої тактики розгорнулася на полях боїв під Вовчанськом та двома прилеглими селищами на Харківщині. З вересня 2024 по червень 2025 року, українські захисники зіткнулися з новою загрозою – отруйними речовинами, що летіли з квадрокоптерів прямо на їхні позиції. Замість звичних снарядів, ворог почав скидати гранати з хімічною начинкою.

Полковник Руслан Назаренко, командир 136-ї окремої мотострілецької бригади ЗС РФ, став центральною фігурою у цьому злочині. Слідство встановило, що саме він дав вказівку використовувати аерозольні гранати “К-51” та “РГ-Во”, начинені подразнюючими речовинами – CS (хлоробензиліден малононітрил) та CN (хлорацетофенон). Ці речовини, призначені для ураження слизових оболонок, мали стати інструментом для виманювання українських військових з укриттів.

Задокументовано щонайменше 14 випадків скидання таких боєприпасів, що призвело до травмувань. Судово-медичні експертизи згодом підтвердили, що поранення у сімох українських захисників мали ознаки одночасної дії вибухових факторів та хімічного отруєння. Це стало яскравим свідченням спланованої та цілеспрямованої атаки, що виходила за рамки дозволених засобів ведення війни.

Механізм злочинних дій був чітко структурований: Назаренко ухвалював рішення, начальник служби хімічного захисту організовував видачу гранат, командири підрозділів віддавали накази, а оператори безпілотників здійснювали скиди. Координація відбувалася через закритий чат у месенджері, де окупанти надавали відеозвіти про використання боєприпасів, створюючи цілісну систему воєнних злочинів.

Доказова база, зібрана українськими правоохоронцями, включає трофейні документи, серед яких «Замысел командира на штурмовые действия» та «Робоча карта командира». Ці матеріали переконливо доводять, що використання хімічних засобів не було випадковим інцидентом, а стало частиною детально спланованої операції, що мала на меті подолати опір українських військ нелюдськими методами.

Зараз тривають комплексні заходи для притягнення до відповідальності всіх винних у застосуванні хімічної зброї. Руслану Назаренку та вісьмом його підлеглим заочно повідомлено про підозру у скоєнні воєнних злочинів за частиною 1 статті 438 Кримінального кодексу України. Цей крок є важливим кроком на шляху до правосуддя для постраждалих від цих жорстоких атак.

Застосування таких засобів ведення війни, як аерозольні гранати з отруйними речовинами, прямо заборонено міжнародним правом. Зокрема, Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення від 13 січня 1993 року чітко окреслює ці обмеження. Україна, як і більшість цивілізованих держав, є учасником цієї угоди, що підкреслює неприпустимість таких дій на сучасному полі бою.

Це не єдиний випадок, коли Росія звинувачується у використанні заборонених засобів ведення війни. Протягом 2025 року було зафіксовано 6540 випадків застосування Росією на фронті небезпечних хімічних речовин. У січні 2026 року російська пропаганда також запускала хвилю дезінформації щодо нібито підготовки Україною провокації з хімічною зброєю, що є частиною інформаційної війни та має на меті відвернути увагу від власних злочинів.

«Служба безпеки України заочно повідомила про підозру російському полковнику Русланові Назаренку та восьмом його підлеглим за використання хімічної зброї під час штурму Вовчанська та прилеглих селищ на Харківщині», – йдеться в повідомленні.

«Офіс Генерального прокурора та Служба безпеки України повідомили про заочне оголошення підозри командиру 136-ї окремої мотострілецької бригади ЗС РФ полковнику Руслану Назаренку, а також вісьмом його підлеглим за системне застосування хімічної зброї проти українських захисників», – уточнюється у спільній заяві відомств. Більше оперативних новин у Telegram Апострофа.

Цей інцидент слугує суворим нагадуванням про порушення міжнародного права у війні та необхідність притягнення до відповідальності винних. Поки українські правоохоронці продовжують збирати докази, світ спостерігає за Вовчанськом, де історія вкотре свідчить про те, що навіть у найжорстокіших конфліктах мають зберігатися межі людяності та правосуддя.