Як німецький принц створив перший спортивний автомобіль: цікава історія

Vauxhall Prince Henry 1911 року є одним із найвизначніших автомобілів 20 століття, можливо, першим справжнім серійним спортивним автомобілем.

  TELEGRAM-канал ПІДПИШИСЬ

Але що було натхненням для цього? І ким був принц Генріх? Як повідомляє Autocar, він був принцом Пруссії (домінуючої держави в Німецькій імперії), братом кайзера Вільгельма та онуком королеви Вікторії. Бувши дуже завзятим автомобілістом, він протягом чотирьох літніх сезонів організовував Prinz-Heinrich-Fahrt, що перекладається як “тур”, але більше схоже на дорожнє ралі та випробування надійності. І саме для того, щоб виграти свій трофей, був створений гарячий Vauxhall.

Перші перегони 1908 року проходили від Берліна до Штеттіна (нині Щецин) на узбережжі Балтійського моря, на захід до Гамбурга, аж до Тріра на кордоні з Люксембургом і, нарешті, на схід до Франкфурта – загалом понад 2200 кілометрів. Спеціальні призи вручалися за швидкість, надійність, підйом на пагорби та багато іншого.

Регламенти були розроблені для звичайних автомобілів, а не гоночних спорткарів: мінімальна споряджена маса 860 кг, чотири або шість циліндрів з обмеженнями площі та діаметра поршня, два незалежних гальма, задня передача, передні та задні фари, гудок, номерні знаки. Це привабило 129 заявок від різних марок, деякі з яких досі знайомі, але більшість повністю забуті.

Формула не спрацювала так, як задумано. Багато автомобілів мали спеціальний кузов і керувалися не “джентльменами”, а гонщиками – включаючи Дороті Левітт на єдиному британському авто, Napier, та переможця загального заліку, заводського працівника Benz Фріца Ерле, – на невдоволення та обурення “законних” конкурентів. Результати так і не були оголошені.

Не дивно, що принц Генріх змінив правила перегонів для 1909 року, обмеживши можливості заводських водіїв та визначивши форми кузова та кабіни. Він також зробив маршрут набагато більш авантюрним: з Берліна до Бреслау (нині Вроцлав на півдні Польщі), на південь через Татри до Будапешта, на захід до Відня і назад через Зальцбурзькі Альпи до Мюнхена. Цього разу переможцем став співвласник Opel Вільгельм Опель, а за ним граф Коловрат, виступивший за богемську фірму Laurin & Klement (нині Skoda).

У 1910 році знову більшість кузовів були типу “торпеда”, радіатори були загострені, і всі зусилля були спрямовано на зменшення аеродинамічного опору. Автомобілі Benz, колеса яких повністю загорнуті у блящанку, нагадують не що інше, як “величезні капці”. Маршрут проходив на південний захід від Берліна до Касселя, вниз до Нюрнберга, через Шварцвальд до Меца (нині у Франції) і назад на схід до Гомбурга (неподалік Франкфурта).

Цього разу водіїв спіткали деякі неприємності: один автомобіль був спалений викинутим глядачем сірником під час заправки, інший врізався в дерево, вбивши свого водія, а всі інши були затоплені під час грози. Переможцем став Фердинанд Порше на Austro-Daimler власної конструкції, який був негайно доданий до асортименту австрійського виробника завдяки його “надзвичайно цікавому” двигуну.

Фірма Vauxhall також почала продавати свій 20-сильний “туристичний” автомобіль зі спеціальним кузовов, який добре показав себе як з точки зору надійності, так і швидкості.

“Дороги в Пруссії настільки погані, що наші ірландські шосе порівняно з ними — більярдні столи, і я був сповнений захоплення тим, як автомобілі Continental витримували жахливі удари, яким вони зазнавали, проїжджаючи зі швидкістю близько 50 км/год”, – розповідав головний інженер Персі Кіднер.

Під час візиту до Британії, принц Генріх домовився з королем Едуардом прокласти у 1911 році маршрут через Ла-Манш. Він проходив від Гамбурга до Бремерхафена, потім пароплавом до Саутгемптона, до Единбурга і назад до узбережжя. Випробування на швидкість були скасовані після аварії попереднього року, а учасників об’єднали у дві національні команди. “Ми отримали багато похвал за цю подію, захоплюючись однаково німецькими та британськими автомобілями та гонщиками”.