Державна історія - це маніпуляція: чому українці масово почали досліджувати свої родоводи

Концепція єдиної "об'єктивної" державної історії зазнає краху, що спонукає сучасних людей все частіше звертатися до вивчення історії власного роду та рідного міста в пошуках справжньої опори.

Про це повідомив філософ Володимир Нікітін в ефірі політолога Юрія Романенка.

У сучасному світі довіра до великих національних наративів та офіційних підручників історії стрімко падає. Це пов'язано з тим, що державні інституції часто використовують минуле як інструмент ідеологічного контролю, згладжуючи гострі кути та підганяючи факти під потреби поточної політичної кон'юнктури. За словами експерта, будь-яка держава завжди намагається монополізувати право на правду, створюючи універсальний міф, який має об'єднувати маси, але при цьому нещадно стирає унікальні місцеві традиції та пам'ять окремих спільнот. "Держава знищує історії міст, тому що їй інші історії не потрібні. Їй потрібна історія, яка виправдовує ставлення людей до держави", - стверджує мислитель, наголошуючи на конфлікті між загальнодержавним та локальним вимірами пам'яті.

Сьогодні професійна історична наука як організована інституція переживає глибоку кризу. Інформаційний простір заполонили дилетанти, журналісти та політики, які трактують події минулого виключно на власний розсуд заради сенсацій чи хайпу. У відповідь на цей хаос і втрату надійних орієнтирів, звичайні люди починають шукати правду там, де вона ще збереглася - у мікроісторії. Спостерігається безпрецедентний сплеск інтересу до генеалогії, краєзнавства та архівних пошуків. "Я зараз помітив, що дуже багато хто почав займатися власною історією, історією роду. Тому що в цій усій ось каші хоч щось важливе і певне", - констатує філософ.

Вивчення власного родоводу або історії конкретного будинку чи вулиці дає людині відчуття вкоріненості та екзистенційної безпеки, яких так не вистачає в епоху глобальних потрясінь. На відміну від абстрактних державних міфів, історія власної родини є відчутною, персоніфікованою і чесною. Вона не вимагає героїзації чи приховування незручних фактів. Експерт переконаний, що майбутнє полягає не в створенні одного правильного мега-наративу, а у вмінні суспільства жити у складному світі "множинності історій", де історія сім'ї, історія міста (наприклад, Києва чи Львова) та історія країни існують паралельно, доповнюючи, а не знищуючи одна одну.