Чи прогулював Макс Барських уроки української? 10 запитань до мовознавиці

«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії. Їх можна надсилати на електронну скриньку [email protected] з темою листа «Мовне питання».

Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!

Сьогодні в мовознавчій замітці розповімо про вішалки, вішаки, плічка і тремпелі. 

Почнемо з того, що вішалка – слово нормативне, але полісемічне і не надто симпатичне. У сучасному тлумачному академічному словнику іменник «вішалка» навіть не має позначки «розмовне», хоча звучить саме по-розмовному. До того ж перше його значення – це поличка або стояк із кілками та гачками для одягу. 

А от «вішак» має позначку «розмовне», хоча звучить більш по-українському, ніж «вішалка». Є в нас схоже слово «пішак» (шахова фігура). «Вішак» обирають і письменники: «Сьогодні я, не хотячи, звалила кочергу, а вона, падаючи, зачепила на вішакові картуз, який упав теж» (Т. Осьмачка); «Не звертаючи найменшої уваги на Чуйчука, що стояв біля вікна, наче вішак, повідчиняла [Зоня] шухляди» (І. Вільде); «У шафах було повно чоловічого одягу, ретельно розподіленого по вішаках, щоправда, цілком однакового» (Ю. Андрухович).

Є в українській і слово «плічка». Вживається тільки в множині. «Він навстіж розчинив порожню шафу з низкою плічок і допоміг Марті скинути плащ» (Р. Андріяшик); «Олег перевдягнувся – мовчки, повільно, повісив костюм на плічка до стінної шафи» (Г. Вдовиченко).

І, нарешті, «тремпель» – діалектизм Слобожанщини, що його повʼязують із прізвищем німця, який мав швацьку фабрику в Харківській губернії. Якщо сьогодні зайти в будь-який супермаркет, то можна побачити на цінниках саме назву «тремпель», а не «плічка», «вішак» чи «вішалку». Ось так діалектизм торує собі вперто шлях.

Обирайте, що вам до смаку. Усі ці слова українські.

• 1 •

Оксана Матьора: Макс Барських у пісні «Замало» співає: «Я хочу ближче, я сумую по тобі». Чи можна сумувати по комусь, чи Макс погано вчився у школі і просто некоректно переклав з російської? Автор тексту саме він.

Сумують через щось і за кимось, а не по комусь. Але можна й скучати за кимось. Цього слова чомусь уникають, хоча воно є і в сучасних словниках (без позначки «розмовне»), і в усіх старих словниках, і у творах класиків: «Скучаю я не за Києвом, а за своєю родиною, за вами і за доброю, нормальною роботою» (Леся Українка); Розказала [Маруся] й те, як скучала і журилась без нього» (Г. Квітка-Основʼяненко). І чомусь нікого не бентежить минулий час цього слова: «Як я скучив!». А якщо можна скучити за кимось, то і скучати можна теж. У випадку з піснею Макса Барських помилка саме в дієслівному керуванні: не «по кому», а «за ким». 

• 2 •

Марина Дужа: Як писати номер будинку з літерою: 10 б, 10-б, 10 Б чи 10-Б? Чи, може, взагалі через коротке тире, а не дефіс? Де знайти про це інформацію? У правописі ж нема?

У правописі є. «З дефісом пишемо: числівниково-літерні найменування класів, будинків, корпусів, поштових відділень тощо: 7-А клас, 10-В клас, будинок № 28-Г, корпус 3-А; Київ-1». Отже, пишемо з дефісом та великою літерою.

• 3 •

Андрій Цибулько: У селі Крушинка, що на Київщині, є вулиця Лісна. Та, мабуть, не тільки в цьому селі. Скажіть, будь ласка, чи є в українській мові слово «лісний», чи це ще совіцька калька. Дякую.

Є у Грінченка, а також широко представлене у класиків. «Виряджав [я] свою сімʼю на літнє мешкання, щоб вона серед лісної прохолоди та вільного польового повітря набралася сили та здоровʼя» (Панас Мирний); «Іван знає, що то лісна, а не Марічка, що то вона надить його» (М. Коцюбинський). Однак тепер має позначку «застаріле». Тому ні, не совіцька калька, але в сучасній топоніміці недоречне.

• 4 •

Микола, Київ: Побачив книжку Міа Шерідан «Погана мати». Хіба правильно не «матір»?

Ні, не матір. У прямих відмінках (називному та кличному) – мати; у непрямих (решта відмінків) – матері, матір, матірʼю. Іде мати, але шукають матір. У прямих відмінках «матір» – застаріле та врочисте, а також релігійне: Богоматір.

• 5 •

Світлана Тишкевич: Поясніть, будь ласка, чи є різниця в словах пОмилка й помИлка. Чи справді пОмилка – це, наприклад, орфографічна чи якась там математична, а помИлка – це, наприклад, життєва.

Ні, це не так. Слово «по́ми́лка» має двоякий наголос в усіх значеннях, а їх лише два: 1) Неправильність у підрахунках, написанні слова і т. ін. 2) Неправильність у вчинках, діях і т. ін. А у множині наголос завжди однаковий – на останньому складі: помилкИ, помилОк, помилкАх.

• 6 •

Юлія Соловйова: Чи є в українській мові слово «сервільний», чи вживали його українські класики? Чи це тільки російське книжне слово? 

Сервільний – те саме, що догідливий, прислужливий. Вважаю, що російське книжне, бо словники його не містять, а ГРАК (корпус текстів) фіксує лише 107 згадок, і то не класиків художньої літератури, а сучасних публіцистів. Наприклад: «Українська історична школа, яка за радянської доби в кращому випадку займала сервільне становище щодо держави та радянської московської історичної школи, зробила якісний ривок, перетворившись, на наш погляд, на самодостатній науковий феномен» (Данило Яневський). 

• 7 •

Георгій Тихоняк: Чи можна вживати слово «духота»? Чи не є воно російським?

Не є. Але наголос у нас на другому складі, а не третьому: духо́та.

• 8 •

Максим Пригодій: Чи можна «переживати» у значенні «перейматися, непокоїтися»? Чи «переживають» лише важкі часи, як-от Україна зараз?

Можна. Одне зі значень у тлумачному словнику – відчувати хвилювання, неспокій щодо кого-, чого-небудь.

• 9 •

Олександр Осадчий: Що скажете про слово «толковий»? Є в нас таке?

Суперечливе питання. Ані у словнику Грінченка, ані у словнику Кримського його немає, а в деяких класиків можна натрапити: «Опонентів було аж пʼять, з них толкових два» (Леся Українка). Нагадаю, що класики теж помилялися. Тлумачний словник маркує його як рідковживане та розмовне, тож раджу вживати «тямущий». До речі, російське «знать толк в чем-то» перекладається як «тямити в чомусь»; «взять в толк» – «втямити». Корінь усюди -тям-.

• 10 •

Сергій Масенко: У рекламі кока-коли, в якій бере участь відомий кухар Володимир Ярославський, він говорить слово «мʼяско». Мені видається, що це російською «мʼяско», українською ж буде «мʼясце». Якщо це так, то видається, що такі бренди, як Соса Соla, мали б ретельніше працювати над своєю рекламою.

Авжеж, мʼясце. І сальце, пивце, пузце. Але тоді претензії мають бути й до Матвія Бруса – хлопчика з Черкащини, який співав «Скоро вже буде Паска, так шо заказуйте мʼяска». Одначе, крім «мʼяска», в нього є ще один суржикізм: «заказуйте». В українській мові «заказувати» – це забороняти: «Чогось моя мила до мене не ходить. Чи їй мати заказала, Чи ся з іншим закохала?» (П. Чубинський). 

«Главком»