Пам'яті Героя України Сергія Коновала

Сьогодні минає два роки з дня загибелі командира «Сталевої сотні» 67-ї окремої механізованої бригади 

Сергій Коновал став на захист України у 2014 році. Будучи студентом медичного університету, він долучився до «Госпітальєрів». На фронті пройшов шлях від парамедика до командира стрілецької роти 67-ї окремої механізованої бригади. Поряд з цим займався активною громадською діяльністю - став одним із засновників першого в Тернополі простору для захисників і їхніх родин - «Дому ветерана», організовував військові вишколи для молоді, знімав і продюсував фільми. Життя «Норда» обірвалося 6 квітня 2024 року поблизу міста Часів Яр на Донеччині внаслідок ворожого обстрілу. Йому був лише 31 рік. Указом Президента від 23 серпня 2024 року року військовому присвоїли звання Героя України.

Військові вишколи та фільми про українських захисників

Сергій народився 29 травня 1992 року в Тернополі. Навчався в Тернопільській загальноосвітній школі № 19. Після її закінчення вступив до Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського на спеціальність «Стоматологія». Згодом здобув фах політолога у Західноукраїнському національному університеті.

Хлопець був активним учасником Революції гідності. Коли почалася російсько-українська війна, він як парамедик долучився до добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри» ДУК «Правий сектор». У 2016 році його призначили командиром 6-ї резервної сотні ДУК «Правий сектор». Сергій брав участь у боях за Станицю Луганську, Піски, Мар'їнку, Авдіївку.

«Резервна сотня - це історія, пов'язана з козацтвом. Сьогодні у Збройних силах вона прирівнюється до роти. Сергій працював з хлопцями, їздив на ротації у зону АТО, а також проводив навчання в Тернополі. Його завданням було підготувати резерв для боротьби з ворогом, який у будь-який момент міг би прийти на підкріплення. Всі його хлопці були добровольцями і йому вдалося їх об'єднати у справжню команду», - розповідає дружина «Норда» Ольга.

Поряд із військовою справою Сергій займався активною громадською роботою.

«Паралельно з роботою з молоддю працював як кінооператор. Саме він був рушійною силою у фільмі про українських кіборгів під назвою «Трохи нижче неба». Два роки ми з Нордом їздили по Україні і записували інтерв'ю з очевидцями боїв у Донецькому аеропорту. У перервах між фронтовими ротаціями намагалися зберегти щось для майбутніх поколінь. Працювали над короткометражними стрічками про українських воїнів, які об'єднали в проєкт «Здобули вічне в бою», - поділився спогадами Михайло Ухман. 

Також «Норд» був оператором і співпродюсером фільмів «Шлях поколінь» та «Дорога в Карпати», знімав кліп про Тернопіль на пісню місцевого гурту «Кожен з нас».

У 2018 році став співорганізатором та учасником благодійного велопробігу «Чумацький шлях». Разом із велосипедистами з Києва та Херсона він подолав 10 тисяч кілометрів 25 штатами США та 5 провінціями Канади. Під час велопробігу вони розповідали іноземцям про війну в Україні, зустрічалися з діаспорою та збирали кошти для постраждалих у війні.

Одним із надзвичайно важливих проєктів Сергія та його однодумців стало створення Дому ветерана в Тернополі - місця, яке об'єднало захисників та їхні родини, де вони могли б проводити спільно час та отримати підтримку.

Сталева сотня і кохання на фронті

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Сергій у перший день разом із бійцями «Правого сектору» вирушив на фронт. Його резервну сотню переформували у 2-гу стрілецьку роту 2-го стрілецького батальйону 67-ї ОМБр. Військовий разом із побратимами брав участь у боях за Київщину, Харківщину та Донеччину. Був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Під час звільнення Харківської області він познайомився з майбутньою дружиною Олею, яка займалася волонтерством і допомагала його підрозділу.

«Я була знайома з одним із бійців його роти і через нього тримала зв'язок. Згодом ми з Сергієм підписалися одне на одного у соцмережах. Я запитала його про потреби підрозділу. Він мені відповів, що їм для роботи потрібен специфічний тепловізор. У той час знайти такі речі було надзвичайно складно, але мені це вдалося. Однак коштував він близько п'яти тисяч доларів. Я розуміла, що зібрати таку суму швидко мені буде дуже важко, тому продала свою машину і купила тепловізор для хлопців», - розповідає жінка.

Вони вперше зустрілися з Сергієм 28 квітня 2022 року, коли Ольга приїхала на Харківщину, і відтоді не розлучалися. Вона приїхала на чотири дні, а залишилася на кілька місяців. Згодом стала керівницею патронатної служби підрозділу. Разом із Сергієм вони почали працювати над створенням бренду роти, обравши для неї назву «Сталева сотня». А також розпочали виробництво прикрас та аксесуарів із відпрацьованих гільз. За кошти від їх продажу купували все необхідне для військових. Сьогодні ці каблучки, сережки, підвіски та брелки роз'їхалися у різні куточки світу і допомогли зробити тисячі добрих справ для України.

Сергій освідчився Олі у рідному Тернополі, коли вони вперше за тривалий час приїхали додому у відпустку.

«Це був неймовірний сюрприз. Він орендував катер, запросив друзів, побратимів, а в руках тримав 101 червону троянду. Йому вдалося зберегти все у таємниці. Я була дуже щаслива», - ділиться вона спогадами.

Підрозділ Сергія перекинули в Серебрянський ліс, де хлопці тримали оборону кілька місяців. Коли їх вивели з позицій, закохані одружилися.

«На розпис ми вдягнули сорочку й плаття, які я сама вишила для нас бісером на Донбасі. Зібрали найрідніших і відсвяткували цей особливий день. Ми відмовилися від весільного торта, бо розуміли, що є речі, які набагато необхідніші. Тому попросили наших друзів, які хотіли подарувати нам торт, замінити його на паяльник для FPV-дронів. Натомість десерти для гостей зробила власноруч», - розповідає Ольга.

Загибель «Норда» - величезна втрата для України

Сергій загинув 6 квітня поблизу Часового Яру на Донеччині разом із своїм побратимом Тарасом Петришиним. Тоді тривали важкі бої за населений пункт Іванівське. Командир роти і його заступник перебували на командно-спостережному пункті. Коли почався ворожий обстріл, вони продовжили керувати підрозділом.

«Я тоді поверталася з Лондона. Саме зайшла в магазин у Кракові на вокзалі, коли зателефонував невідомий номер. Побратими сказали, що Сергій і Тарас загинули. Мені важко словами передати свої відчуття у цей момент. Єдине, що я запитала, чи це точно...», - пригадує той страшний день Ольга.

Вона зізнається, тоді намагалася з усіх сил зібрати себе до купи і організувати гідне прощання із Сергієм і Тарасом. Спершу тіла полеглих Героїв привезли на Майдан Незалежності. Потім понад 300 автівок зустріли їх у Тернополі. Сергія і Тараса поховали на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Указом Президента України від 23 серпня 2024 року Сергію Коновалу присвоєне звання Героя України. Також він є почесним громадянином Тернополя та Тернопільської області.

Ольга продовжує справу чоловіка. Вона заснувала фонд пам'яті Сергія Коновала для підтримки військових, ветеранів та їхніх родин, започаткувала іменні стипендії для студентів у кількох навчальних закладах Тернополя.

Історія Сергія та Олі і його «Сталевої сотні» стала основою для казки «Норд і Сталева сотня», яку написала письменниця Зоряна Биндас. Книга потрапила у список рекомендацій PEN Ukraine, а її видавництво підтримав Український інститут книги. Це означає, що українські бібліотеки безкоштовно отримують це видання, присвячене Герою України Сергію Коновалу і майбутні покоління зростатимуть, знаючи його історію.

«Памʼять - це дія! Дуже важливо не забувати про це», - говорить Оля і щодня доводить це на власному прикладі, розповідаючи світу про легендарного командира та видатного тернополянина Сергія Коновала, допомагаючи втілювати в життя мрії свого коханого та крок за кроком формуючи нову культуру пам'яті та вшанування українських Героїв.

Юлія Томчишин

Фото з архіву Ольги Коновал

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform