Цінова пастка для Путіна: військовий експерт пояснив, як Україна вимотує Росію
Цінова пастка для Путіна: військовий експерт пояснив, як Україна вимотує Росію

Цінова пастка для Путіна: військовий експерт пояснив, як Україна вимотує Росію

Сучасна війна диктує нові правила, де виживання держави стає її головною формою перемоги. На прикладі України та Ірану аналітики зазначають, як партизанські тактики та стратегія виснаження здатні зупинити агресора з абсолютною матеріальною перевагою.

"Хвиля" пише, що про це йдеться в матеріалі військового експерта Карло Масала для Tagesspiegel.

У колишніх війнах перемогу визначала перевага в техніці, мобілізації та території. Однак у XXI столітті це твердження, можливо, потребує перегляду.

"І Україна, і Іран показують, що сторона, яка обороняється, здатна стратегічно вимотувати агресора - затягуючи досягнення його цілей, здорожуючи їх та позбавляючи політичної легітимізації", - зазначаэ військовий експерт.

Тим самим державні гравці, які зазнали нападу і поступаються агресору в матеріальному відношенні, судячи з усього, беруть на озброєння методи партизанської війни. По суті, короткий зміст трактату Мао Цзедуна "Про партизанську війну", написаного в 1937 році, зводиться до такого: вища мета партизана - вижити, тоді як противник зобов'язаний перемогти.

"А щоб досягти цієї мети, противник партизанів повинен відчути ціну своїх дій - ця ціна має бути піднята настільки високо, щоб стратегічна перемога виявилася для нього недосяжною", - говориться в статті.

У класичній партизанській війні йшлося насамперед про те, щоб підняти втрати агресора в живій силі до рівня, неприйнятного для нього на внутрішньополітичному фронті. У війнах проти України та Ірану ми бачимо інше: питання про витрати, що покладаються на агресора, стало незрівнянно ширшим.

Три осі дії - вирішальні

Сучасна оборона з позиції військової переваги противника націлена в обох випадках на те, щоб загнати агресора в цінову пастку і тим самим змусити його відмовитися від військових дій. І це відбувається на трьох полях: військовому, політичному та економічному.

"У військовому відношенні ми бачимо, як Україна завдає російським збройним силам величезних втрат у людях і техніці. Понад 3000 танків і близько 25000-30000 убитих або поранених російських солдатів щомісяця - величезна ціна за мінімальні територіальні здобутки Росії в Україні та за дванадцятирічну нездатність захопити Донбас. Масштаб втрат також став причиною того, що Росія була змушена достроково відмовитися від своєї початкової стратегічної цілі - захоплення Києва", - пише Масала.

Іран, у свою чергу, підвищив військову ціну американських ударів тим, що завчасно атакував ключові бази США в Перській затоці і, очевидно, завдав важких ушкоджень або повністю знищив дислоковані там радарні установки.

У політичному відношенні ми бачимо дві держави, уряди яких - незважаючи на бомбардування цивільної та військової інфраструктури, а у випадку Ірану - незважаючи на численні "обезголовлюючі удари" - в цілому зберегли свою дієздатність. Більш того, обидва, як і раніше, здатні здійснювати політичний і адміністративний контроль над значною частиною своєї території.

"Здатність довше триматися, відновлювати ресурси та зберігати політичну згуртованість замінює класичні уявлення про військові битви, що вирішують результат війни", - зазначив військовий експерт Карло Масала.

Зрозуміло, тут не можна не відзначити суттєву відмінність: український уряд може спиратися на підтримку українського суспільства, тоді як у випадку Ірану це залишається під питанням. Але спільне для обох держав те, що обидві продемонстрували найвищу стійкість свого політико-адміністративного апарату.

Енергетика як інструмент тиску

В економічній сфері реакція атакованих держав схожа. Іран створює для агресора дилему, ескалюючи конфлікт: атакує нафтогазову інфраструктуру сусідніх країн і робить Ормузьку протоку небезпечною для судноплавства - прагнучи спровокувати глобальний енергетичний шок.

Україна завдає ударів по російській нафтогазовій інфраструктурі, щоб створити в агресора проблеми з безперервним фінансуванням війни.

"Обидві війни тим самим показують: сторона, що обороняється, повинна вижити у військовому відношенні та зберегти політичну дієздатність - тільки тоді вона може вважатися переможцем у довгостроковій перспективі", - підкреслив військовий експерт.

Виживання стає новою формою перемоги: у військовому відношенні достатньо не допустити повного розгрому, в політичному - зберегти державну та суспільну згуртованість, а в економічному - принципово важливо підняти ціну війни для агресора до неприйнятного рівня.

Оборона в умовах військової переваги противника повинна тому в майбутньому сприйматися як системна стійкість - а не тільки як матеріальна перевага, як це було в минулому. Адаптація, децентралізація та здатність триматися - ось ключові складові стратегії того, хто обороняється.

Перехід від логіки відвоювання до логіки виснаження означає, що у війнах XXI століття саме фактор часу вирішує питання перемоги та поразки.

"Здатність довше триматися, відновлювати ресурси та зберігати політичну згуртованість замінює класичні уявлення про військові битви, що вирішують результат війни. Той, хто максимально піднімає для противника ціну війни і в кінцевому підсумку виживає, - перемагає", - додав Масала.

Раніше ми писали, що Британія зірвала таємну операцію Росії та попередила Путіна про наслідки.

Джерело матеріала
loader
loader