У чому феномен великої перемоги Петера Мадяра

А от технологічні ходи ми зможемо оцінити.

Перше — це помилка Орбана повністю зробити кальку з попередніх виборів і визначити зовнішніх гравців основною загрозою для угорців. Не знаю, що там показували фокус-групи, але очевидною є відірваність владної команди від реалій. Але чому тут дивуватися - 16 років при владі дають відчуття, що ти знаєш про всіх і все. Виявилося, що загроза, яку продавала команда Орбана, не була основною проблемою для угорців.

Не допомогли й російські технологи. Вони не просто йшли в фарватері цієї логіки (вона була їм вигідна у світлі глобального протистояння з ЄС і Україною), вони ще більше налаштували угорців порушити питання про російську присутність. І це дало зворотний ефект — плівки розмов Орбана та Сійярто з кремлівськими візаві технологічно просто підсилили це відчуття — певної залежності угорської верхівки від зовнішніх гравців.

Загалом треба констатувати повний провал кремлівської технологічної школи. Це вже треті вибори, які курував Сергій Кирієнко (заступник глави кремлівської адміністрації), які з тріском провалилися. Перед цим була Румунія і Молдова.

Приїзд Венса і відверта агітація за Орбана лише посилили відчуття, що команда чинного президента грає не в угорську гру, а в гру, яка є навʼязаною зі сторони. Гра, яка є неперебірливою у звʼязках — аби лише перемогти. Підсумок: після візиту Венса рейтинги Фідес знизилися ще більше.

Читайте також: Вибори в Угорщині. Щоб на місці одного дракона не постав інший

Тепер щодо Мадяра. Перше, що його команда взяла в реалізацію — це стара технологія походу "від дверей до дверей". Петер Мадяр за час кампанії обʼїздив мало не всі угорські містечка. І ефект "потиснутих рук" спрацював.

І якщо Орбан вів більше віртуально-інформаційну кампанію, то Мадяр — приземлено-просвітницьку. Людина, яка була ще не так давно частиною владної машини, яка знає її слабкі місця, мову, логіку і страхи, легко знаходила відгук у потенційного виборця. В якийсь момент Мадяр став "своїм" - позитивним хлопцем, народним лідером. Колись в Угорщині таким був Орбан, коли виграв свою першу кампанію.

Мадяр підхопив запит на моральну легітимність. Після скандалів з корупційними схемами, які накопичились за півтора десятиліття Орбана, говорити з людьми однією мовою виявилося правильно вибраною тактикою. Виборець шукав в цьому випадку (якщо вже судити за результатом) не ідеологію, а відчуття чесності. І Мадяр "продавав" образ людини, яка "заплатила ціну" за правду. В певний момент він почав сприйматись як альтернатива до застою — і через це він отримав кредит довіри наперед.

Перемога таких фігур, як я вже написав раніше, — це відповідь на те, що система втратила здатність до саморегуляції (ми це проходили і на прикладі Ющенка, і на прикладі Порошенка). І якщо цю систему не оновлюють зсередини — вона отримує імпульс ззовні, часто у вигляді несподіваних, нестандартних і навіть ризикованих політичних проєктів. Вважайте це натяком для наших політичних вождів, які на якомусь етапі почали вважати, що контроль і безальтернативність думок важливіші за суспільну довіру.

Угорщина отримала перезавантаження. Це точно еволюційний крок. І добре, що тут обійшлося без революції.

Джерело

Про автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.