За межами Бандери та Петлюри: чому копіювання сценаріїв минулого веде до краху - Чедолума

Сучасний український дискурс страждає від критичної відірваності від реальності, адже багато політичних та громадських діячів продовжують мислити категоріями початку минулого століття.

Замість того, щоб формувати стратегії управління наявною державою та розвивати економічний націоналізм, суспільство зосереджується на гуманітарних суперечках та ігнорує економічний фундамент, руйнування якого може призвести до колапсу всієї державної системи. Про це повідомив історик Ілля Чедолума в ефірі політолога Юрія Романенка.

Чедолума звернув увагу на те, як радянська машина цілеспрямовано обирала "зручних" антигероїв для своєї пропаганди, ігноруючи фігури, діяльність яких складно було б дискредитувати.

"Радянська пропаганда розуміла, що дуже складно демонізувати таких діячів, як Коновалець, тому вони обрали Бандеру як головний жупел. Ця традиція, коли людей з певними прізвищами - Мазепа, Петлюра, Бандера - використовували як рупори для критики всього національного руху, зберігається й досі. На жаль, ми часто продовжуємо діяти в цій нав'язаній матриці", - констатував він.

Історик також розвінчав популярний міф про безумовну орієнтацію всіх українських націоналістів на Третій Рейх, підкресливши стримуючий фактор перших лідерів руху.

"Допоки був живий Євген Коновалець, ОУН ніколи б не пішла на те, щоб покласти всі яйця в одну корзину. Він постійно наголошував, що треба дистанціюватися від гітлеризму і виходити з власних національних інтересів, а не сліпо копіювати чужий досвід", - наголосив Чедолума.

Водночас він визнав, що захоплення вождизмом стало фатальною помилкою частини українського руху, яка звузила його ідеологічне розмаїття.

"У 20-30-ті роки вождізм охоплював практично всю Європу, і націоналістам здавалося, що це останнє слово в світі. Але законсервувавшись у цих ідеях, радикальна частина руху пропустила той факт, що світ навколо змінюється. Для мене найбільша трагедія полягає в тому, що з багатьох різних течій у фокусі уваги залишилася тільки ця, значною мірою через зусилля Кремля", - розповів дослідник.

Переходячи до сучасності, експерт висловив глибоке розчарування відсутністю інтелектуального розвитку в середовищі новітніх націоналістичних рухів України.

"Найбільша загадка для мене - як так сталося, що український націоналізм з початку 90-х років фактично не еволюціонував. Ми не сформували нові концепції української держави, а світ навколо вже не такий, яким був тридцять років тому. У нас немає відповідей на виклики нового економічного укладу, штучного інтелекту та руйнування глобального ладу", - заявив історик.

На його переконання, ключова проблема сучасної патріотичної риторики полягає в ігноруванні факту існування самої Української держави.

"Якщо ти маєш державу, здобути її вже не може бути головною ціллю. В цьому проблема, що ті, хто називають себе українськими націоналістами, ментально не перейшли поріг цієї бездержавної нації. Тобто Україна має державу, і дуже важливо розуміти, якою вона має бути зараз, адже зберегти її - це зовсім інша справа, ніж просто здобути", - зазначив історик.

Експерт переконаний, що публічні дискусії в країні штучно повертають суспільство у минуле, цілковито ігноруючи реальні виклики сучасного державотворення.

"У нас риторика така, ніби ми збираємося здобути державу, а її зараз нема. І коли у всіх питаннях поділу за мовною чи іншими ознаками ми ведемо дискусії, це звучить так, ніби ми стоїмо на порозі 1930 року і української держави не існує. Ми знову повертаємося до тих точок і тих авторів, які писали свої праці, виходячи зі світу європейського вождізму, що панував навколо них", - пояснив він.

Таке ігнорування реальності, за словами Чедолуми, змушує українців копіювати найгірші історичні сценарії, що загрожують подальшому розвитку нації.

"Ця відірваність від сучасності грає з нами дуже злий жарт, тому що ми повторюємо помилки не тільки наших історичних течій, а й помилки наших ворогів. Ми починаємо їх дзеркалити саме тому, що не усвідомили базової речі: ми не знаходимося в положенні тридцятих років. Ми знаходимося в положенні, коли треба думати про майбутнє держави, ефективно управляти нею, а не жити мріями про її здобуття", - підкреслив фахівець.

Окрему увагу історик приділив проблемі гострого дефіциту так званих економічних націоналістів. Він вважає, що справжній патріотизм сьогодні має вимірюватися готовністю інвестувати у власну країну.

"В сучасному українському суспільстві катастрофічно мало економічних націоналістів. Тобто людей, які б прямо казали, що ми маємо вкладати гроші та ресурси в певні сфери для того, щоб наша економіка розвивалася і ми отримували прибутки. Ми бачимо багато діячів, які боряться за мову чи за культуру в публічній площині, але вони не надто прагнуть поєднати долю свого власного гаманця з цією країною", - констатував Чедолума.

Цей критерій, на думку дослідника, є найкращим індикатором реальних намірів національних еліт та пересічних громадян.

"Оце дуже чудовий і показовий фільтр, який демонструє, скільки в Україні реально націоналістів. У класичному розумінні сучасні українські націоналісти - це ті люди, які свої статки і своє майбутнє пов'язують виключно з цією країною. Саме вони є справжніми націоналістами, а не ті, які лише багато говорять про те, якою мовою треба спілкуватися чи яка віра має бути правильною", - заявив історик.

Торкаючись теми державного управління та корупції, Чедолума порівняв сучасну систему ренти, яка лише викачує ресурси з економіки, із небезпечним демонтажем старої споруди. Він наголосив, що жодний апарат примусу не здатен врятувати ситуацію, якщо система не генерує прибутку.

"Якщо в тебе є потужний апарат насилля, ти можеш змусити всіх, щоб тобі за щось платили. Але якщо в системі немає прибутків, а є суцільні збитки, з якогось моменту неодмінно постане гостре питання: а з чого ти будеш утримувати цей апарат? За які саме ресурси ти будеш це робити, коли економічна база остаточно вичерпається?", - поставив риторичне запитання експерт.

Наслідки такої паразитичної моделі управління, попереджає дослідник, є неминучими і матимуть катастрофічний характер для всієї державної інфраструктури.

"Уявіть собі старий будинок, з якого можна витягнути одну несучу конструкцію, потім забрати ще якусь. В якийсь момент він може дивом триматися навіть без двох стін, інколи стоїть обвалений наполовину і продовжує функціонувати. Але коли ти забереш ще одну ключову опору, він просто посиплеться в один момент, бо далі триматися нема на чому. Так само працює і з державними системами: вони можуть довго триматися, навіть звужуючи свою економічну базу, але є певний мінімум міцності. Коли він вичерпається, система неминуче впаде, якщо до того часу не збудувати нову конструкцію", - резюмував Ілля Чедолума.