Фрідман: США виходять із ролі світового захисника, а нафтова епоха завершується

Австралія щойно передала японській Mitsubishi контракт на сім мільярдів доларів: японці побудують перші три з одинадцяти нових стелс-фрегатів. Для міністра оборони Австралії Річарда Марлса у світі немає країни, з якою в Австралії було б тісніше стратегічне партнерство, ніж з Японією. Для Джорджа Фрідмана це звук нового тихоокеанського порядку, який складається на наших очах: два колишні вороги озброюються разом, тому що Вашингтон хоче, щоб його союзники захищали себе самі, Китай рухається до компромісу, а стара натівська модель нав'язаних союзів більше не працює. У цій розмові Фрідман пояснює, чому міцні пакти будує страх, а не дружба, - і чому іранська війна, можливо, тихо ховає епоху нафти.

---

Крістіан Сміт: Вітаю і ласкаво просимо на подкаст Geopolitical Futures. Я Крістіан Сміт. У світі немає країни, з якою у нас була б більша стратегічна єдність, ніж з Японією. Сильна заява, але саме її вихідними зробив міністр оборони Австралії Річард Марлс. Він уже вимовляв ці слова раніше, але вкрай рідко країна так виділяє одного союзника. Заява пролунала на тлі оголошення про угоду на сім мільярдів доларів: японська Mitsubishi Heavy Industries побудує три нових стелс-фрегати для Австралії, ще вісім Австралія побудує у себе. Японія і Австралія давно союзники, але ця угода - серйозний крок. Не кожен день витрачаєш мільярди на новий флот. Сьогодні в подкасті зі мною голова і засновник Geopolitical Futures Джордж Фрідман - обговоримо цей альянс і те, що він говорить про новий геополітичний порядок, що складається в Тихому океані. Перед початком - на сайті geopoliticalfutures.com можна знайти свіжу статтю Джорджа на цю тему у відкритому доступі. Джордже, вітаю, радий знову вас бачити. Аудиторія могла пропустити - я дав короткий огляд, але розкажіть детальніше, про що домовилися Австралія і Японія вихідними.

Серйозний зсув у геополітиці Тихого океану

Джордж Фрідман: У Японії та Австралії вже є кілька угод. За цією угодою японці побудують серію фрегатів - важливих військових кораблів. Обидві країни по суті морські. Обидві - острови: один величезний, інший менший. Один розташований біля північного краю Китаю, інший - біля південного. Вони вибудовують ці відносини, і вони давно існують. Але тепер японці будуватимуть велику кількість фрегатів для австралійців, причому багато з них будуватимуться в Австралії силами японців. Це вказує на серйозний зсув у геополітиці Тихого океану, де США і Китай ніколи не воювали, але завжди перебували в якійсь конфронтації. Зараз, коли США і Китай рухаються до якогось компромісу, завдання оборони Тихого океану стає завданням Японії та Австралії. Це дві головні країни регіону крім Китаю. І вони об'єднуються - як і повинні - в оборонний пакт.

Крістіан Сміт: Я сам із Нової Зеландії, у мене є австралійська рідня, в тому числі ті, хто воював в обох світових війнах. Мені відразу згадується Перша світова - Османська імперія вступила тоді у війну проти Антанти частково через те, що Британія відмовилася передати османам уже замовлені у неї кораблі і залишила їх собі. Пізніше це призвело до сумнозвісної Галліполійської кампанії. Тут, здається, цікава паралель. Для таких угод потрібна чимала довіра між сторонами. Австралія і Японія, нагадаю, воювали одна з одною приблизно вісімдесят років тому. Про що свідчить те, що вони на це пішли?

Союзами рухає страх, а не любов

Джордж Фрідман: Потрібно щось більше, ніж довіра, - потрібен спільний страх. Спільний страх - що Китай еволюціонує, якщо США перестануть його стримувати і застосовувати до нього економічні, а потенційно і військові заходи. Відносинами між націями рухає не любов. Ними рухає страх. Не те щоб вони страшенно боялися, не те щоб реально вважали, що це станеться, - але це одна з можливостей у майбутньому. Тому в обох країн є спільний інтерес: не дати Китаю - враховуючи, що обидві вони острови, причому Японія набагато менша за Австралію, - використати свій флот, щоб їх оточити.

У Тихому океані сухопутна війна має менше значення, ніж морська. Саме контроль над океанами є критично важливим для всіх країн, особливо для торговельних - таких як Австралія, Японія, Китай. Першу частину нового австралійського флоту побудували США - підводні човни. Спільне будівництво цього флоту зближує Австралію з Японією і водночас дуже влаштовує США. Це ситуація, виграшна для всіх сторін. І для неї потрібні дві великі економічні держави. Японія вже потужна промислова держава. Австралія теж велика країна з серйозним потенціалом розвитку, якщо захоче. Тож ми спостерігаємо зближення двох головних держав західної частини Тихого океану.

Крістіан Сміт: Це частина ширшого тренду зростання оборонних витрат в обох країнах. Розкажіть детальніше.

Військова еволюція Японії та Австралії

Джордж Фрідман: Японці після Другої світової стали пацифістами. Вони відучилися любити війну. Останні п'ятдесят років вони уникали нарощування військових можливостей. Почали нарощувати їх здебільшого під американським тиском і без особливого бажання. Але Японія змінилася. Покоління Другої світової, яке пам'ятає свою поразку, яке пам'ятає Хіросіму і Нагасакі, йде. Нове покоління знає Японію тільки в умовах достатку. Тому, коли вони ставлять собі запитання, хто вони, Другої світової в їхньому самовизначенні немає. А коли вони бачать, що США розумно намагаються скоротити свою присутність, у них вже немає тієї проблеми, що була раніше. Тож Японія зайнята серйозним розширенням оборони, якщо завгодно. Австралійці рухаються в цьому напрямку повільніше, але теж бачать, що американці хочуть відійти подалі.

Звичайно, ніхто в здоровому глузді не стане вторгатися в Австралію. Це величезна країна. Її не переможеш. Але знову - питання морське. Контроль над океанами - особливо над такими протоками, як Малаккська, або над протокою між Японією та Південною Кореєю, - є критично важливим для китайців. Це важливо і для японців. І для австралійців. Як то кажуть, міцні паркани - хороші сусіди. А сильні армії - хороші друзі.

Крістіан Сміт: Ви вже цього торкнулися, Джордже. У США нова стратегія національної безпеки з акцентом на Західну півкулю. Багато аналітиків впевнені, що Трамп і його команда хочуть зосередитися на Китаї, на Тихому океані. То чому Японія та Австралія бачать необхідність нарощувати оборону і щільніше об'єднуватися? Чи це невірне трактування ситуації?

Дорослішання азіатських держав

Джордж Фрідман: США дивляться на Австралію і Японію і кажуть: вони цілком здатні захистити себе. Навіщо нам нести цей тягар? За винятком дрібниць на кшталт Ірану, ми не хочемо лізти кудись ще. Однак США часто відчували - особливо щодо європейців, - що ті цілком здатні захиститися самі, але воліли звалити цю ношу на нас.

Цікаво, що Австралія і Японія розуміють позицию США. Вони розуміють, як самі еволюціонували з часів Другої світової. Обидві доходять висновку, що залежність від США не обов'язково безпечна для їхніх власних країн - невідомо, як поведуться США в кризу. Тому вони в якомусь сенсі дорослішають. Японці й були дуже зрілим суспільством. Друга світова їх розбила. Зараз вони від цього оговталися. І тепер роблять те, що і повинна робити одна з найбільших промислових держав світу: готуватися до гіршого, сподіваючись на краще.

Те саме стосується Австралії. Вона не так промислово розвинена, як Японія, але у неї величезні природні ресурси, дуже освічене населення - як і в Японії - і вона цілком здатна на ці кроки. Японці зараз, мабуть, кращі за австралійців у будівництві кораблів, тож це ще й передача технологій. Не забувайте, обидві країни - принципово морські. Вони острови. Австралія - величезний острів. Японія - великий, але все одно острів. Якщо хтось хоче з ними воювати, йому потрібен флот. З ними не пограєшся, якщо у тебе немає морських сил. Спільне будівництво флотів знижує ціну, і водночас одна країна може прийти на допомогу іншій за необхідності.

По суті, перед нами дві найбільші неконтинентальні азіатські країни. Ви розташовані поза материком. Ви заможні. На вас важко напасти. Але в нинішньому світі дронів і всього іншого можливо все. Тому у вас є природний інтерес одна до одної - заснований на тому, що ви одна одну не боїтеся. На відміну від Другої світової, коли між вами був страх, боятися зараз нічого. Жодна з вас не нападе на іншу. А комерційні відносини між дуже багатою на ресурси країною і дуже міцною промисловою країною - це цікаве поєднання, по суті спільний ринок.

Крістіан Сміт: У Австралії та Японії давні тісні економічні зв'язки. Думаєте, ми побачимо щось на зразок НАТО між ними? "Щось на зразок НАТО" - невдалий вислів, але оборонний союз, у якому вони захищають одна одну?

Альянс, побудований на можливостях, а не на тиску

Джордж Фрідман: По-перше, ідея, що Китай вторгнеться в Японію чи Австралію, нераціональна. Однак з урахуванням еволюції війни - дрони, ракети і так далі - тактично можливість зіткнення існує. У Китаю є фундаментальний страх перед обома країнами, тому що він затиснутий: вийти з Тихого океану - особливо в Індійський - йому важко, як і взагалі прорватися через оточення. Тому і японці, і австралійці тримають ключі до китайських глобальних інтересів - комерційних, не обов'язково військових.

Одна з речей, які вони можуть захотіти зробити в майбутньому, - це встановити контроль над протоками між Японією та Південною Кореєю або над Малаккською протокою, що веде в Індійський океан. Чи зроблять? Невідомо. Але найкращі союзи - це ті, що створені не під тиском, не зі страху, а виходячи з можливостей. Їм не потрібно стрімко розвиватися, і їх не потрібно нав'язувати один одному. У цьому випадку ми бачимо класичну еволюцію відносин між двома країнами - не з екстреного приводу, а для запобігання надзвичайним ситуаціям. Це куди спокійніша, але значуща подія.

Порівняння союзів: Тихий океан і Європа

Крістіан Сміт: Хочу поговорити про європейську сторону, яку ви згадали. Чи є різниця в тому, як європейські країни підходять до оборони і готовності її нарощувати, і як це роблять Австралія і Японія? Якщо є - чому?

Джордж Фрідман: Європейські країни, треба пам'ятати, діляться на дві частини. Ті, що створювали глобальні імперії. Зараз не перша глобальна епоха. Перша - європейське завоювання Африки, частини Азії та Західної півкулі. Ті, що біля Атлантики, на західному узбережжі - Британія, Франція, але не Німеччина, оскільки вона тоді була роздроблена, - побудували величезні імперії. Подумайте: Нідерланди контролювали Індонезію - величезну країну. Східноєвропейські країни не мали виходу до Атлантики, не мали імперій і піддавалися загрозі - особливо з боку німців і росіян. Рівень недовіри між цими двома частинами величезний.

У японців і австралійців було щось на зразок зіткнення у Другій світовій. Кажу "щось на зразок", тому що японці ніколи не висаджувалися в Австралії. Вони про це думали, але вирішили, що ідея погана. Австралійці воювали разом з американцями вздовж узбережжя. Але той страшний тиск, який відчувала Європа з часів Римської імперії, - дуже маленькі країни з різними мовами і різною історією, і особливо досвід колоніалізму, - створює дві величезні відмінності, дві дуже різні зони: Східну Європу і Західну Європу. І по-друге, західноєвропейські країни - наприклад, Франція і Німеччина - пам'ятають жахливі війни між собою.

У японців і австралійців теж був важкий час, але війн такого роду у них не було. До цього не доходило. Останні вісімдесят років ви спокійно розвивалися самостійно - якісь зв'язки були, але без залежності. А європейці постійно терлися один об одного, дрібні країни стикалися між собою. НАТО їм нав'язали російська загроза - яка в ході війни в Україні серйозно ослабла - і американський натиск. Це не виросло органічно з їхньої дружби і спільних інтересів. Їм це нав'язали росіяни й американці.

Це принципова відмінність від того, що складається в Австралії та Японії: їх не змушують, вони самі бачать у цьому інтерес з урахуванням обстановки навколо них. Китай найближчим часом не нападе. Але це зовсім інша історія. Плюс ви не сусіди. Ви не близько один до одного. У вас майже немає історії конфліктів. Друга світова - все, що було, і майже нікого з тих, хто це пам'ятає, вже немає. Тобто є принципова відмінність у природі відносин: європейські країни із сотнями років поганої історії одна з одною, і Японія з Австралією, які завжди були дуже далеко одна від одної, хоча в сучасній економіці і при сучасних технологіях вони куди ближче, ніж раніше. Тому тиску, страху один перед одним і поганих спогадів - цього немає.

Це зовсім не НАТО. І США цього їм не нав'язують. США не кажуть: якщо хочете врятуватися від Китаю, ми надішлемо війська в обидві ваші країни, окупуємо їх і в якомусь сенсі візьмемо під контроль. Австралійці та японці роблять це виходячи з власних інтересів і ведуть переговори без будь-якої третьої сторони, яка б їх сильно лякала або нав'язувала свою волю. Це зовсім інша річ. Назвіть це альянсом з доброї волі.

Крістіан Сміт: Це дуже цікаво. Мені слід було уточнити різницю - як ви і сказали, східноєвропейські країни зараз набагато більше вкладаються в оборону, особливо Польща, і частина західних - Німеччина, Франція, Великобританія. Цікаве порівняння - в Європі зараз багато військових аналітиків і експертів з оборони кажуть: які ще потрібні докази, що треба збільшувати оборонні витрати? Крім того, що Трамп каже, що не правитиме вічно, крім Росії біля порога і тому подібного. А в Австралії та Японії є загроза, страх перед Китаєм, як ви кажете, і вони щось із цим роблять.

Джордж Фрідман: Якщо дивитися на це, перед нами найздоровіший спосіб виникнення союзів. Ви не висуваєте вимог до політичної системи - як колись США вимагали бути ліберальною демократією. Ви не вимагаєте доказів миролюбності - як усі вимагали від німців. Тобто історія м'якша, відстань більша, але інтереси збігаються. Тож ви не будете постійно лізти один до одного. З урахуванням того, що ви можете сформувати ще й економічний союз, у вас збігаються значущі інтереси: величезні сировинні можливості, абсолютно необхідні Японії, і потужна промисловість Японії, якій ці ресурси потрібні. Думаю, Австралії б не завадила допомога в подальшій індустріалізації.

Роль Індії та Quad

Крістіан Сміт: Я хочу повернутися до ролі США у всьому цьому і до майбутнього Тихого океану. Але давайте на хвилину поговоримо про Індію. Індія - частина Quad (чотиристоронній діалог з безпеки за участю США, Індії, Японії та Австралії), це більш розмита група з менш чіткими ролями. Але Індія - на іншому боці від Австралії та Японії щодо Китаю, ще один великий гравець цього світу. Яка її роль, якщо Австралія та Японія стають такими близькими?

Джордж Фрідман: Немає причин, через які Індія теж не може стати дружньою. В Індії були напружені відносини з Китаєм - прикордонні проблеми, прикордонні сутички. У якомусь сенсі індійська економіка конкурує з китайською - намагається експортувати у світ ті ж технології. Виходить у неї, звичайно, не так добре, як у китайців, але виходить. Індія - країна з внутрішніми відмінностями. Її не можна повною мірою назвати національною державою, в ній багато народів з різними мовами.

Коли ви дивитеся на Австралію і Японію - це два впевнених у собі народи. Спільна культура Австралії - європейські мігранти з домінуванням британців. У вас є ця культура. У японців культура дуже давня. Це морські країни, у них не може бути прикордонних суперечок з усіма підряд. Тому Індія не вписується в це - ні географічно, ні в чомусь економічно, хоча в Австралії і Японії, звичайно, є речі, які вони захочуть робити з Індією. Quad - це була епоха, коли ми намагалися залякати китайців. Це був час, коли США хотіли зібрати всі ці флоти і демонстративно провести їх повз китайців. Цей час, як я давно стверджую, минає. Це більше не потрібно.

Тому Індія - як і всі інші країни Азії - звичайно, має для вас якесь значення. Але питання про те, що Китай стане більш зговірливим, - що ж, через покоління це може змінитися. Австралія і Японія одна з одною воювати не будуть. Ваші економіки глибоко доповнюють одна одну. Це простіше. Вписати сюди Індію - звичайно, у вас будуть різні економічні відносини з Індією, можливо навіть цікаве військове співробітництво з Індією щодо Малаккської протоки і тому подібного. Але Японія і Австралія живуть в одній акваторії, по один бік від Китаю, одна на півночі, інша на півдні. У вас принципово спільні інтереси.

Стратегія США і майбутнє Тихого океану

Крістіан Сміт: Ми вже обговорювали в подкасті майбутню зустріч Трампа і Сі та очікування, що буде досягнуто якоїсь угоди, і ми побачимо пом'якшення відносин між США і Китаєм. Якщо прийняти це як даність, чи є ризик для Японії та Австралії, що США залагодять свої відносини з Китаєм і вони спокійно залишать Китай робити в його регіоні все, що захоче, - наражаючи Австралію і Японію на більшу небезпеку?

Джордж Фрідман: Я не думаю, що Китай в змозі втягнути Японію чи Австралію у війну. Можливості є, але вести війну за океаном - не в стилі Китаю. Не думаю, що у них є в цьому інтерес. Не думаю, що вони бояться цих відносин.

З американської точки зору, ми намагаємося - як і казав Трамп, хоча іноді від цього відхиляється, - застосовувати фундаментальні принципи американської великої стратегії, закладені адміралом Мехеном (Альфред Тайєр Мехен, американський військово-морський теоретик XIX століття) у XIX столітті. Між нами і Східною півкулею - два океани. Це величезні океани. Навіть якщо хтось нападе - як зробили японці, - спочатку він зіткнеться з Перл-Харбором, з Гаваями. Йти далеко, і дістатися складно. З американської точки зору, ми в прекрасному становищі. Ми одна з небагатьох країн, у які не можна вторгнутися. На півночі - Канада, і навіть якщо іноді їм щось і хочеться зробити, вони не можуть. На півдні - Мексика і мексиканський кордон, вони не нападуть. Поки Атлантику і Тихий океан не контролюють ворожі держави, ми абсолютно в безпеці. Велика частина НАТО, як я вже говорив, будувалася навколо того, щоб не пускати росіян до атлантичних портів - так Атлантика забезпечувала нашу безпеку.

З американської точки зору, в Австралії та Японії є інтерес підтримувати щось на зразок стримуючого фактора - не ворожого - для китайського проникнення. І з американської точки зору, все, що потрібно робити Австралії та Японії, - це працювати разом. Це забезпечує нам надійну безпеку в Тихому океані. Якщо подивитися на США, реальність була такою: до Першої світової, поки німці не почали топити наші кораблі, позицією США був ізоляціонізм. На цьому все і будувалося. Тож у якомусь сенсі - десь незграбно, десь ефективно - Трамп намагається відновити цю стару модель.

Йому це дається важко з двох причин. Перша - ми сильно переплетені з цими країнами. Друга - в США є культурний елемент, який відчуває відповідальність за світ, що ми не можемо підвести наших союзників. Він хоче, щоб наші союзники стали союзниками один одному: європейці - з європейцями, азіати - з азіатами, Японія - з Австралією. А ми потім робимо те, що потрібно, щоб було легше, міцніше. Але ми можемо відступити і жити спокійно.

Погоджуся, що дії в Ірані з цією політикою не узгоджуються. Але політика ніколи не буває чистою. Завжди є відхилення. Але я думаю, що це досі - незалежно від того, чи пам'ятає про це Трамп - американська реальність. Тож США абсолютно благословлять японсько-австралійські відносини і абсолютно благословлять подальше існування НАТО без нас. Наш інтерес у цей момент історії - зменшити нашу вразливість у світі і зменшити нашу відповідальність за світ.

Еволюція китайсько-австралійских відносин, думаю, була передбачуваною. Зараз вона відбувається. І навіть якщо китайці стануть дуже хорошими друзями зі США, вам варто бути обережними. Цим людям варто бути обережними. Вибачте, що постійно кажу "ви" - я сприймаю вас як австралійця. Моя дружина австралійка. Як американець, я не можу провести кордон між Австралією і Новою Зеландією. Знаю, для вас це дуже різні речі, але я їх ніколи не розрізняв.

Крістіан Сміт: Як ви кажете, Китай зараз мало що може зробити з Австралією і Японією. Але припустимо, через кілька десятиліть усе зміниться. Чи є ризик для Австралії та Японії, що США вже не буде поруч, щоб допомогти так, як це, можливо, могло б бути зараз?

Джордж Фрідман: Це не ризик, це реальність. США були створені не для того, щоб захищати інтереси Австралії та Японії. Ми пройшли через вісімдесятирічний період, коли взяли на себе цю відповідальність. Раніше ми такого ніколи не робили. Нормальний стан для США - бути дружніми, близькими, але нікому не зобов'язаними.

У Австралії та Японії дійсно є спільний інтерес, який їх зближує, і серйозний потенціал. Є питання, які ці дві країни повинні вирішити. Що робити з Філіппінами? Філіппіни між вами. Це значна територія. Вони не такі сильні, як ви, але можуть еволюціонувати дуже швидко. Якщо подивитися на питання між Японією та Австралією - крім Тайваню, який, я думаю, зараз вирішують між собою США і Китай, - ви цілком здатні подбати про себе самі.

За таких обставин, якби виявилося, що Китай досить сильний, щоб одночасно впоратися з Японією та Австралією, у США був би інший погляд на це - тому що якщо впадуть обидві ці країни, Тихий океан відкриється китайцям. Але поки що це умоглядні роздуми. І пам'ятайте, геополітика змінюється. Немає абсолютних умов, які ніколи не зміняться. Це те, що європейцям важко зрозуміти. А австралійці і японці це зрозуміли. Якщо ж Китай перетвориться на щось, чого я не чекаю, - ворожу, могутню морську державу, що загрожує вам обом одночасно, - я не уявляю, навіщо їм це, але якщо так, США доведеться переглянути свою позицію. Але це дуже далека перспектива.

Крістіан Сміт: Хочу звернути увагу слухачів на наш подкаст листопада минулого року про китайську загрозу Тихому океану - і в якомусь сенсі про роль Австралії, Японії та інших країн у цьому, - де ці виклики розглянуті під трохи іншим кутом, з китайського боку. Якщо хочете, послухайте. Джордже, подивимося на це зі зворотного боку: Америка намагається прийти до компромісу з Китаєм. У Японії та Китаю давні історичні проблеми, хоча останні десятиліття вони непогано ладнали. Нещодавно між ними виникла деяка напруга через японські заяви про Тайвань. У Австралії дуже тісні відносини з Китаєм. У торгівлі Австралія сильно залежить від Китаю як від ринку експорту. Думаєте, обидві ці країни можуть вчинити так само, як США, і прийти до компромісу, що їх влаштує - так само, як цього хочуть і самі США щодо Китаю?

Регіон, що визначається економікою, а не війною

Джордж Фрідман: Мені не здається, що щось цьому заважає - ні Австралії з Китаєм, ні Новій Зеландії з Китаєм, ні Японії. Якщо подивитися на регіон - його набагато більше цікавить економіка, ніж війна. Це не Росія. Китайці з моменту створення комуністичної держави не були агресивною нацією. Вони були агресивні щодо Тибету і тому подібного, але в зовнішніх відносинах були досить мирними. Чому? Тому що всі їхні зовнішні зв'язки - або зі слабкими сусідами на заході, або через океан.

Тому я дивлюся на цей регіон не стільки як на геополітичний, скільки як на геоекономічний. Якщо подивитися на регіон, на економіки, мені здається, що Китай - по суті глобальна економіка. Але й Австралія, і Японія теж частково глобальні економіки. Тому проблеми, що виникли після Другої світової в Європі, - в Китаї, комунізм проти США, - все це минуло. Одна з речей, які важко даються європейцям, - це вийти за рамки тих відносин. Австралійці і японці, схоже, вийшли з цього з меншими втратами.

Крістіан Сміт: Джордже, давайте наостанок зробимо серйозний крок убік, але залишимося з Австралією та Японією. Обидві країни дуже вразливі і стурбовані тим, що зараз відбувається в Перській затоці. Вони сильно залежать від близькосхідних енергоносіїв, як і Китай, як і багато інших країн. Про що вони зараз думають - як страхуватися від таких ризиків?

Геополітика енергетики та технологій

Джордж Фрідман: Є дві речі. Перша - працювати і з американцями, і з китайцями, які хочуть іншого Ірану. Існує нерозуміння китайського погляду на Іран. Вони отримують звідти багато нафти, і тому не хочуть ситуації, що склалася. Але у них немає ні любові, ні інтересу лізти на Близький Схід - ніхто в здоровому глузді туди не полізе. З китайської точки зору, їм потрібна нафта, яка звідти відвантажується. Тому китайцям доводиться гарантувати, що Ормузька протока та інші шляхи до Китаю залишаються відкритими.

Але найважливіше, що нам треба обдумати, - це небезпека нашої залежності від нафти як енергоносія. Люди говорять про це в контексті глобального потепління, і, можливо, це так. Я в цьому нейтральний - просто тому що недостатньо знаю, щоб мати точку зору, і не люблю позиції, які зводяться до думки. Але іранська війна дечому нас навчила: це дуже небезпечно для країн - незалежно від їхньої ідеології, незалежно від їхнього становища, - якщо їм доводиться залежати від нафти, що надходить ззовні.

Тридцять відсотків нафти, яку споживає світ, йде з Близького Сходу - вкрай нестабільного місця, яке стабілізуватися не збирається. Інші залучені країни: США - великий виробник енергії, Канада. Китай, наприклад, не великий виробник енергії, він залежить від імпорту. Тому в нинішній геополітичній ситуації одна з необхідних змін - це диверсифікація джерел енергії. Повна залежність від нафти ставить під загрозу всю світову економіку, якщо глобальні нафтовидобувні країни - особливо на Близькому Сході - зчепляться між собою.

Зараз доступні інші технології. У атомної енергетики погана репутація, але малі ядерні реактори (SMR, small modular reactors), які зараз розробляються, набагато безпечніші і зручніші у використанні. Сонячна енергія - ще один варіант. Геотермальна - буримо в землю і отримуємо величезне тепло, яке там є. Є й інші джерела. Тож я думаю, ця війна знаменує початок переходу від нафтової світової економіки до економіки з диверсифікованими джерелами енергії. Тому що з урахуванням того, звідки йде нафта, - з країн, які рухаються в різних напрямках, нестабільні і не пристосовані до світової економіки, - на кшталт Венесуели, що стала джерелом наркозагрози для США, через що нам доводиться силами флоту її нейтралізовувати, - так не можна. Ми не можемо настільки залежати від нафти.

Що я виніс з іранського досвіду: відносно невелике питання між США та Іраном, яке призвело до відносно невеликої війни - це далеко не Друга світова, - зробило серйозний вплив на світову економіку - і на США, і на Японію, і на Австралію. З цього, що цікаво, виходить новий геополітичний елемент, про який ми зазвичай не говоримо, - технологія. ШІ - це чудово. Але якщо немає нафти, щоб виробляти електрику, немає і ШІ. Тому, коли ми реально дивимося на фундаментальну економічну еволюцію світу, подивіться, як з'являються технології-альтернативи нафті, і це, в свою чергу, змінює всю світову географію того, що важливо, а що ні. Без нафти - чи правда нам важливо, що відбувається на Близькому Сході? Чи повинні ми нести цей тягар?

Тому ця війна, я думаю, - той момент, коли нас б'є по голові тим же, про що давно говорять усі екологи, - але з абсолютно іншої, ніяк не пов'язаної причини. Чи можемо ми мати нафтову економіку у світі, де найбільші виробники нафти - Близький Схід? США - найбільший експортер нафти. І там, де залучені США - як і у випадку з Росією, звичайно, - проблема та сама. Це країни, які потрапляють у неприємності. Це проблемні країни: вони створюють проблеми. Чи може весь інший світ розраховувати на те, що всі ці країни не будуть влипати в неприємності і просто продовжать відвантажувати нафту?

Я думаю, урок тут - і у відносинах США з Іраном, і для Китаю - поки що нам треба бути дуже доброзичливими зі США, тому що нам потрібна ця нафта, і доведеться допомогти США виплутатися з цієї іранської історії. Думаю, у них вийде. Але важливіше за це - технологічна еволюція. Ми не можемо настільки залежати від дефіцитної сировини - відносно дефіцитної, - яка видобувається тільки в деяких частинах світу, причому частина з них жахливо нестабільна.

Крістіан Сміт: А цього якраз не було в сімдесятих, під час нафтових криз. Тоді не було інших технологічних варіантів, а зараз вони є.

Джордж Фрідман: Атомна енергія була, але Чорнобиль і Трі-Майл-Айленд (аварія на АЕС у США в 1979 році) показали її небезпеку. Люди не розуміють, наскільки з того часу просунулася атомна енергетика, наскільки вона стала меншою, безпечнішою і ефективнішою. Сонячна енергія теж добре розвивається, і геотермальна. Тож епоха нафти, я думаю, закінчується - тому що ті, хто найбільше нажився на нафтовидобутку, поводилися погано і ненадійно. А це Близький Схід.

Крістіан Сміт: Джордже, як завжди, велике спасибі. І вам спасибі за те, що слухали. Скоро повернемося з новим подкастом Geopolitical Futures. Джордж дав вам невелике уявлення про те, над чим він зараз працює - про майбутнє енергетики і геополітики. Підписатися на Geopolitical Futures можна на geopoliticalfutures.com. Дякую за увагу. До побачення.