Війна в Україні та невтішний діагноз Європі

Війна в Україні поставила Європі діагноз — навіть з американським підкріпленням система європейської оборони не здатна підтримувати великий військовий конфлікт довше за шість місяців (оцінково) - темпи витрат боєприпасів виявилися такими, яких армії й ВПК Європи (сукупно) не готові. А стратегічні запаси, про які говорили в мирні роки, майже відсутні.

Причина в початковій установці — в Європі війну представляли як коротку (або ядерну, яка теж коротка). Довгі кампанії з масовими боями схоже навіть не моделювалися. На випадок затяжного конфлікту розраховували на американські склади та промисловість. Тепер з’ясувалося, що можливості США небезмежні, а бажання підтримувати Європу у США тепер не надто велике (й не факт, що тактика "перечекати Трампа" спрацює – цілком можливо, що в зовнішньополітичній парадигмі США стався довгостроковий стратегічний зсув). 

Тепер ставка Європи на швидку підтримку з боку США — авантюра, що оголила повну відсутність стратегічної глибини. 

Можна сперечатися, наскільки війна в Україні є унікальною за масштабами, але її уроки підтверджуються іншими конфліктами останніх років. В Ємені США виснажили регіональні запаси ракет за півтора місяця без реальних успіхів. В Афганістані нескінченна партизанська війна коштувала трильйони доларів й закінчилася поразкою.

Читайте також: Трамп робить з Путіна антиєвропейську "торпеду"

Міф про бліцкриг в сучасних війнах остаточно зруйнований. Ультрамодерн у військовій справі виявився міражем. Світ "мережевих воєн", Wunderwaffe та високоточної зброї, якою так пишалися теоретики кінця XX – початку XXI століть, на практиці тріщить по швах. Американські безпілотники вартістю сотні мільйонів доларів збиваються кустарними засобами, як показали хусити. Всі колишні концепції "революції в військовій справі" йдуть туди, куди пішли ідеї про "чисту війну" 90-х років – оминаючи сміттєпровід прямо в mühlraum. 

Ця деградація почалася ще в Сербії 1999 р. - масовані авіаудари знищили мости та шляхи, але не паралізували сербську армію. Тоді на тлі капітуляції Сербії вирішили не занурюватися в реальний підсумок. Помилку повторили в Іраку та Афганістані, й тепер платять за це. 

Перед європейськими арміями та ВПК стоять завдання, яких ще нещодавно ніхто не хотів визнавати: створити нову систему оборони, розраховану не на гарну техніку та дорогі іграшки, а на витривалість, масовість та реальне, а не показне ведення війни. Окрім потужних та реально дієвих ЗРК за сотні мільйонів, потрібні дешеві мобільні системи ППО. Замість точкових високоточних ударів — склади з мільйонами снарядів. Замість пафосу мережевих концепцій – прості та надійні засоби для тривалого захисту територій.

Й що точно не дасть помітної користі — це PR, панельні дискусії, круглі столи. Проблема в тому, що для такого перезапуску треба не лише збудувати нові заводи, а й повністю переформатувати систему управління арміями через зміну підходу до світової безпеки з боку США. 

Читайте також: Рамштайн. Захід переходить до логіки довгої війни

Знизити американський вплив, замінити номенклатуру зброї, перезбирати ланцюжки командування (принаймні, паралельно НАТО) — це не питання п’яти років, це питання десятиліть.

Європа не має власної повноцінної космічної інфраструктури. Немає оборонної промисловості, розрахованої на масову, а не штучну війну. Немає єдиної політичної волі. А головне, немає впевненості, що Європейський Союз в нинішньому вигляді взагалі переживе ці трансформації. Навіть якщо почати діяти вже зараз, на відновлення мінімально потрібних оборонних можливостей підуть роки. І це за умови, що буде економічне зростання, а не стагнація. Що буде політична стабільність, а не розпад. Що буде хоч якась громадська згода на мобілізацію — теж далеко не факт в європейському суспільстві, де ідея війни викликає масове відторгнення.

Іронія в тому, що навіть мінімальне завдання – підготовка до регіональних війн проти РФ – вимагає зусиль, які можна порівняти з тим, що Європа робила в середині XX століття. Й навряд чи вона готова до зусиль такого масштабу. Про самостійний захист Європи від США чи Китаю в найближчій перспективі говорити просто смішно.

Світ швидко повертається до старої істини: сила – це не технологічні іграшки та не красива теорія. Сила — це зброя, люди, склади та готовність до тривалої важкої боротьби. А цього в Європі зараз немає.

Джерело

Про автора: В’ячеслав Бутко, економічний радник Київського Безпекового Форуму, керуючий партнер інвестиційного проєкту Thomson&French

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.