Пам'яті молодшого сержанта Артура Світухова

Мріяв знімати фільми, але віддав життя за нашу перемогу

На своїй сторінці в Інстаграмі Артур Світухов писав: «Памʼятайте дуже важливу річ: ви обов’язково побачите перемогу і будете пишатися, що ви приклали всі зусилля для цього – донатили, були на інформаційному фронті. Але ті, хто на передовій, вони віддадуть за нашу перемогу значно більше. Хтось задонатить на перемогу своє життя!» 

Артур народився 31 березня 1995 року в селі Ревне на Київщині в родині військових. Навчався у Великодмитровицькій школі, згодом – у Підгірцівській ЗОШ І-ІІ ступенів Обухівського району. В 15 років вступив до Криворізького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Хлопець займався музикою і спортом, захоплювався стрибками з парашутом, брав участь у благодійних марафонах.

«Йому всюди треба було залізти, усе побачити – допитливий і ризиковий. Був дуже жвавим, активним, рішучим, мав допитливий розум і невтомну жагу до дії. Завжди був душею компанії. Його енергія й креативність захоплювали всіх навколо. Син мав безліч ідей і ніколи не боявся їх втілювати», - згадує мама Наталія.

У 2013-2015 роках Артур служив у 10-му окремому загоні спецпризначення імені генерал-майора Максима Шаповала ГУР Міноборони України. Від початку російсько-української війни у 2014 році добровільно став на захист України, у 2015 році отримав важку контузію. 

У 2018 році Артур здобув ступінь бакалавра з телекомунікаційної інженерії у Київському коледжі зв’язку. Він любив знімати відео й фотографувати щасливі миті. Мріяв стати режисером і показувати світ через камеру. Свій талант реалізовував у дитячому таборі Camp Life.

Вперше він працював з табором у Школі вожатих у 2018 році, потім на будівництві наметового табору на Київському водосховищі, а згодом на літніх змінах. Хлопець любив і вмів працювати з дітьми, став одним із найулюбленіших наставників. Під час змін знімав із дітьми короткометражні фільми в різних жанрах, вчив їх грати на гітарі, заохочував до спорту. 

Саме в таборі Артур зустрів свою майбутню дружину Карину. Вона згадує його як свою головну опору: «Він став для мене і другом, і підтримкою. Ми були не просто закоханою парою, а рідними душами. Могли годинами говорити, будувати плани, гучно сміятися або просто мовчати разом. Ми змогли пройти через усе. Усе, крім війни». 

Важливою сторінкою життя Артура була співпраця з відомим українським режисером і продюсером Любомиром Левицьким над проєктом «Капітан Україна», який оповідає історію сучасного супергероя, коріння якого бере свій початок з трипільської культури. У цьому проєкті він займався розробкою офіційного мерчу. Любив свою справу, свою команду, виконував усі завдання, які вимагали негайних рішень та відповідальності. 

З 2020 року Артур співпрацював із великими українськими брендами, телеканалами та відомими артистами, для яких з командою знімав кліпи, серіали та рекламні ролики. Своє майбутнє він бачив у кіноіндустрії, мріяв зняти власний художній фільм, до якого вже був написаний сценарій, про посттравматичний стресовий розлад у військовослужбовців – цю тему вважав актуальною для українського суспільства. 

З початком повномасштабного вторгнення чоловік став до лав 49-го окремого штурмового батальйону «Карпатська Січ». Обіймав посаду командира роти вогневої підтримки, воював у найгарячіших точках - визволяв Ізюм на Харківщині, бився за Лиман у Донецькій області.

«Я завжди знав: якщо буде війна – я піду, тому що я складав присягу, я служив, я вмію тримати в руках зброю. Не те що я можу тримати в руках зброю, я вмію її тримати... Коли почалася війна, я одразу махнув на передок. Тим більше, далеко йти не довелося: заворуха була за 5 кілометрів від мого під'їзду», – казав Артур в одному з інтерв’ю. 

За словами побратимів, Артур мав підвищене почуття обов'язку, ніколи не вагався та не сумнівався у своїх діях, вмів вести за собою людей, підтримував бойовий дух підлеглих та дбав про них. Саме побратими дали йому позивний «Святий».  

В останньому дописі в Інстаграмі він написав: «Якщо я раптом загину на війні (я не збираюся, але раптом), то хочу вас усіх попросити – не робити петицію про присвоєння мені Героя України! ...Ви повинні зрозуміти, що відзнака Герой України, це найвища державна нагорода і вона повинна видаватися за визначні та героїчні вчинки. Померти на війні, це не героїчний вчинок… Це чин, до якого повинен бути готовий кожний воїн». 

Фотограф Ян Доброносов пригадує, що познайомився зі «Святим» у Лимані за день до його загибелі. Артур тоді цілий день возив фотографа, показував полігон, позиції. «Він був дуже життєрадісний, крутий. Приємна і чиста людина. Це з того, що я встиг зрозуміти за день. Був у гарному моральному стані – мав мотивацію, був заряджений. У перемогу не просто вірив, він над цим працював. Вважав, що цеглинка до цеглинки, і буде корисна дія. І він вносив свою частку у перемогу», – говорить Ян. 

Артур Світухов загинув 9 квітня 2023 року внаслідок ворожого авіаудару в селі Терни Лиманського району на Донеччині. Він отримав багатоуламкові поранення і опіки, несумісні з життям. Йому назавжди 28 років. 

Поховали воїна в селі Підгірці на Київщині. У нього залишилися мати, дружина, сестра і брат.

5 грудня 2023 року на стіні Підгірцівського ліцею Козинської селищної ради, де навчався Артур, було встановлено пам'ятну дошку.  

За життя захисник був нагороджений медаллю Михайла Колодзінського, відзнакою «Захисник Донбасу» та хрестом «Карпатської Січі». 3 квітня 2024 року він був удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). 

Вічна пам’ять Герою! 

Тетяна Тиндик

Фото: Інстаграм artur_asadov, Освіта. За лаштунками реальності

За матеріалами: Меморіал. Платформа пам'яті, Svoi.city, Освіта. За лаштунками реальності

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform