Африка розколюється швидше, ніж вважали вчені

Рифт Туркана, який є частиною Великого Східноафриканського рифту, простягається приблизно на 500 км через території Кенії та Ефіопії. Саме тут дослідники виявили, що процес розходження плит Африки та Сомалі відбувається активніше, ніж показували попередні моделі. Висновки базуються на аналізі високоточних сейсмічних даних, зібраних разом із промисловими партнерами та Turkana Basin Institute, заснованим Річардом Лікі. Про це пише Wirtualna Polska.

Що відбувається під Східною Африкою?

Вчені змогли відтворити структуру осадів і визначити товщину земної кори під рифтом. У центральній частині вона становить близько 13 км, тоді як на периферії перевищує 35 км. Така різниця вказує на явище, відоме як "necking" – сильне розтягнення та стоншення кори в зоні розлому. Чим тонша кора, тим легше вона продовжує тріскатися, що свідчить про більш пізню стадію розпаду, ніж вважалося раніше.

Процес відбувається дуже повільно: африканська та сомалійська плити віддаляються зі швидкістю приблизно 4,7 мм на рік. Рифт почав формуватися близько 45 млн років тому, а активна фаза "necking", за оцінками дослідників, стартувала приблизно 4 млн років тому після масштабних вулканічних вивержень.

Як пише Wprost, наступний етап – так звана океанізація – може настати лише через кілька мільйонів років. У цей період магма почне заповнювати тріщини, утворюючи нову океанічну кору, а з півночі потенційно проникне вода з Індійського океану. Втім, науковці наголошують, що не кожен рифт завершується повним розколом континенту, хоча в цьому випадку такий сценарій виглядає ймовірним.

Дослідження також виявило сліди давнішого рифтового епізоду, який не призвів до остаточного поділу суші, але ослабив кору і підготував її до сучасної активності. Це ускладнює класичні уявлення про механізми розпаду континентів.

Окрему увагу вчені приділили значенню регіону для антропології. Рифт Туркана дав понад 1,2 тис. скам’янілостей гомінінів віком до 4 млн років – приблизно третину всіх подібних знахідок у Африці. Проте автори припускають, що унікальність місця пояснюється не лише еволюційними процесами, а й геологічними умовами. Після вулканічної активності та початку стоншення кори територія почала просідати, що сприяло накопиченню дрібнозернистих осадів. Саме вони допомогли краще зберегти рештки давніх істот.