Невимовна назва, давні легенди: чи справді мексиканські шолоїцквінтлі зцілюють?

Щонайменше п'ять тисяч років тому, на землях давньої Мексики, з'явилися собаки, які згодом стали національним символом. Їх вшановували як священних тварин, а ім'я порода отримала на честь Шолотля – бога, якого ацтеки часто зображували з собачою головою. Ці псі були не просто хатніми улюбленцями; вони були провідниками в потойбічний світ, їх приносили в жертву та ховали разом із померлими господарями, вірячи, що American Kennel Club підтверджує згадки про цих собак ще у записах Христофора Колумба.

Корінні народи мали глибоке переконання, що The Xoloitzcuintli Club of America пояснює, що ці собаки володіють цілющими властивостями. Одна з причин — їхня шкіра, яка на дотик здається надзвичайно теплою, що дало їм прізвисько "живої грілки".

Вірили, що сон із безшерстим собакою протягом чотирьох днів міг полегшити зубний біль, коліки, біль у хребті та суглобах. Деякі вірування приписували шоло здатність лікувати параліч, зламані кістки та навіть запобігати вагітності. Ці традиції й досі побутують у деяких сільських регіонах Мексики.

Порода ділиться на три розміри: стандартний, мініатюрний та той. Хоча найвідомішими є безшерсті, існують також шоло з коротким гладеньким хутром. The Spruce Pets зазначає, що в одному посліді можуть народжуватися як голі, так і покриті шерстю цуценята, а також різних розмірів. Шоло було офіційно визнано в Мексиці 1 травня 1956 року.

Сучасні шолоїцквінтлі, як і їхні предки, належать до примітивних порід, що означає збереження частин "диких" рис поведінки. Це вимагає серйозної соціалізації та стабільного виховання з раннього віку, інакше вони можуть стати полохливими або недовірливими, що робить їх відмінними сторожами. Вони реагують на будь-які незвичайні звуки чи події.

Ці собаки надзвичайно прив'язані до своїх родин та емоційно залежать від уваги господарів. Нестача спілкування може призвести до руйнування речей або нав'язливої поведінки. Водночас шолоїцквінтлі є ласкавими та добре ладнають із дітьми, які поводяться з ними обережно, а також можуть співіснувати з іншими тваринами, якщо зростали разом.

Шолоїцквінтлі – дуже рідкісна порода. В Україні, куди перших представників завезли з Куби на початку 1990-х років, було створено спеціалізований клуб породи у 2010 році. Загальна кількість цих собак у країні налічує менш як 300 особин, але завдяки роботі заводчиків порода поступово розвивається, про що можна дізнатися зокрема, переглянувши відео на сторінці ветклініки dr.shedi.

Через свою стародавність шолоїцквінтлі представляють значний інтерес для кінологів та істориків. Їх зображення можна побачити на поштових марках, логотипі FCM, а також у творах відомих мексиканських митців, таких як Дієго Рівера та Фріда Кало. Ці собаки є частиною культурного спадку Мексики, подібно до мексиканського сірого вовка або давньоєгипетських собак, які були помічниками на полюванні, охоронцями та супутниками воїнів, увічнювалися на поховальних пам'ятках та ховалися поруч із власниками. Сьогодні рідкісну українську вівчарку також відроджують кінологи, як частину національної спадщини.

Історія шолоїцквінтлі – це не лише розповідь про стародавню породу собак, а й нагадування про глибокий зв'язок між людиною та твариною, що виходить за межі звичайного співіснування.