Київ прощається: хокеїст Юрій Орлов загинув під час атаки, друзі згадують його усмішку

На цвинтарі в Києві зібралися рідні, друзі та партнери по команді, щоб провести в останню путь 30-річного Юрія Орлова. Його життя раптово обірвалося 14 травня внаслідок масованої атаки РФ на столицю, коли ракета влучила у його будинок у Дарницькому районі, залишивши завали, під якими знайшли його тіло та тіло його дівчини.

З дитинства Юрій був відданий спорту, мріючи стати відомим хокеїстом. Він був вихованцем хокейної школи «Крижинка», а в період з 2015 по 2017 рік виступав за команди «Крижинка-Компаньйон» та «Дженералз» в Українській хокейній лізі. За свою кар'єру він провів 66 матчів, закинув 7 шайб та віддав 5 результативних передач, завоювавши срібло та бронзу чемпіонату України. Пізніше Юрій перейшов у флорбол, де виступав за Київський флорбольний клуб.

Того фатального дня, 14 травня, під час майже восьмигодинної повітряної тривоги, російські окупанти здійснили одну з наймасштабніших комбінованих операцій, випустивши по Україні понад 670 ударних дронів типу «Шахед» та 56 ракет різних типів, включаючи крилаті Х-101/Х-55, балістичні «Іскандер-М»/С-400 та аеробалістичні «Кинджали». Основною ціллю атаки стала столиця України, де загинули 24 людини, серед них три неповнолітні дівчини.

Євген Гулечко, голова Київського флорбольного клубу, згадує, що Юрій прийшов у флорбол випадково, відвідавши відкритий урок в Інституті фізкультури. Він швидко зацікавився та став невід'ємною частиною команди. За словами Гулечка, Юрій був дуже світлою, позитивною людиною, яка зробила багато для клубу та команди. Незважаючи на жорсткий стиль гри, він завжди залишався доброю та усміхненою людиною.

Віталій Глієвий, друг та партнер Юрія по Київському флорбольному клубу, розповідає, що Юрій завжди був усміхненим, приємним у спілкуванні та спокійним навіть у складних ситуаціях. Він ніколи не зривався на інших, завжди підтримував партнерів по команді, а його позитив заряджав усіх навколо. Однокласник Юрія, Євген Горбань, підтверджує, що спортсмен був відданий спорту з дитинства і досяг своєї мрії стати відомим хокеїстом.

Напередодні прощання з Юрієм, 16 травня, Київ вже проводив в останню путь його дівчину, 24-річну Марину Гоменюк. У Юрія Орлова залишилися батько і брати, для яких смерть сина та брата стала непоправною втратою.

Масована атака на Київ 14 травня, під час якої загинув Юрій Орлов, стала одним із найпотужніших повітряних ударів по столиці. За повідомленням Повітряних сил, ворог застосував широкий спектр ракет та дронів, намагаючись завдати максимальної шкоди. У той день в Києві було оголошено День жалоби.

Цей інцидент вкотре підкреслив зростання цинізму атак РФ на цивільні об'єкти та населення України. Російські ракети руйнують житлові будинки, обриваючи життя мирних людей, змушуючи міста прощатися зі своїми громадянами, які мріяли про майбутнє та досягали успіхів у різних сферах, як-от спорт.

«Він був дуже світлою людиною, такою позитивною, дуже багато робив і для клубу, і для команди. Він прийшов до нас з хокею. Грав дуже жорстко, хоча був дуже доброю і позитивною людиною», — ділиться голова Київського флорбольного клубу Євген Гулечко.

«Він був доброю, гарною людиною. Він навчався дуже добре. У нього ціль завжди була стати відомим спортсменом, хокеїстом. В принципі він ним і став», — згадує Євген Горбань, однокласник загиблого спортсмена.

«Юрій був завжди усміхненим, приємною людиною, завжди простий такий, з ним було легко. Я навіть не пам’ятаю, щоб він коли-небудь приходив на тренування занепокоєний чи похмурий. Він завжди був на позитиві, завжди міг підтримати партнерів», — розповідає Віталій Глієвий, друг та партнер Юрія по Київському флорбольному клубу, який прийшов на церемонію прощання з Суспільне Київ.

Історія Юрія Орлова є ще одним трагічним свідченням ціни війни, яка забирає життя молодих, талановитих людей. Його пам'ять залишиться в серцях рідних, друзів та усіх, хто знав його як людину, яка мріяла про спорт і досягала своїх цілей, незважаючи ні на що. Його життєрадісність та відданість справі слугуватимуть нагадуванням про те, що навіть у найтемніші часи важливо зберігати світло всередині себе та боротися за краще майбутнє.