Майстерність дасть вам крила

15 травня на конференції LMF 2026 у Львові Катя Горчинська презентувала свій ще не завершений підручник із журналістики. Недописані книжки зазвичай не показують публіці, але це не єдина незвична деталь в історії цього підручника. Катя, яку українська медіаспільнота пам’ятає як заступницю головного редактора Kyiv Post і виконавчу директорку hromadske, співпрацювала з провідними світовими виданнями з кінця дев’яностих. Тепер вона прагне передати досвід, а головне — підхід західної журналістики колегам в Україні. Катя пише підручник у режимі реального часу в гугл-документі та запрошує всіх охочих його читати, коментувати й використовувати. Підручником уже цікавляться видавці, тож надрукувати його не буде проблемою. Але є питання, чи відкрита до таких змін система освіти й професійної підготовки журналістів, як і редакції медіа.

Сім кроків до історії

«Я шукаю охочих долучитися до проєкту, — пояснює Катя Горчинська, навіщо презентує підручник на LMF. — Хочу, щоб ми разом подумали, як це втілити». Вона раз у раз кидає слухачам виклик: «Якщо ви знаєте, як це зробити інакше або краще, запропонуйте».

У основі її підходу — сім етапів, необхідних для створення з нуля будь-якого матеріалу. Ці етапи, хоч у різній формі, є в усіх видах журналістики; але, як пояснює Катя, «це не про відео-, аудіо- чи текстову журналістику, а про те, як робити вибір на кожному кроці».

Кожному з етапів відповідає певний набір навичок. У чому полягає кожна з них і як її розвинути, Катя розповідає з прикладами з власного й чужого досвіду, порадами практиків і професійних організацій, посиланнями на наукові дослідження. І пропонує вправи, шпаргалки і темплейти, тобто «риби» матеріалів певного типу.

«Наприклад, ідея: що ми робимо з нею? — пояснює Катя Горчинська. — Мусимо розуміти, що таке гіпотези, які є способи створення ідей. Мусимо оцінити ідею, трансформувати її, щоб вона підійшла конкретно нашій редакції в конкретний день, і підійшла нашій аудиторії. Якщо ми працюємо з редактором, то мусимо цю ідею йому “продати”, бо навіть геніальна ідея нічого не дасть, якщо ви не можете нею зачепити».

Найвідповідальнішим етапом авторка називає фокусування, коли, зібравши багато матеріалу, часто неоднорідного й суперечливого, потрібно запитати себе: «Про що моя історія?». У підручнику описані підходи і вправи, які допомагають фокусуватиcя. Також Катя Горчинська пропонує різні типи лідів і натґрафів — обов’язкових елементів журналістського матеріалу в західній традиції, які в українській практиці використовують не завжди.

«Я вважаю фактчекінг окремим етапом, хоча кожен журналіст може заперечити мені, що факти перевіряють на кожному з цих етапів, — розповідає Катя. — У підручнику я даю поради, як можна сформувати фундаментальну навичку фактчекінгу».

Від відчаю до дії

Вона згадує, що ідея підручника народилася з відчаю. Займаючись консалтингом, Катя отримала від клієнта замовлення на моніторинг кількох українських медіа. «Я зробила цей моніторинг і впала в депресію. Звіт, який я їм надіслала, складався з кількох десятків сторінок, але не містив рекомендацій. Я сказала їм: “Все одно, де ви почнете. Журналістики там нема взагалі”», — розповідає вона.

77% історій виявилися запозиченими в конкурентів або з телеграм-каналів; у кожному матеріалі було в середньому одне джерело, а в багатьох не було джерел узагалі; лише 2% історій були про життя, решта — про війну та кримінал. Водночас від українських журналістів і топменеджерів вона часто чула, що головна причина поганої якості матеріалів у медіа — брак навичок, а дослідження свідчать, що редакціям бракує фахівців.

«Я вирішила, що треба щось робити, — веде далі Катя Горчинська. — І подумала, що з українських практиків зараз стою найближче до здатності написати підручник».

Вона мала намір писати не сама, а доручити написання окремих розділів українським і іноземним журналістам, яких вважає найкращими носіями певних навичок. Серед них воєнний кореспондент Крістофер Міллер, керівник київського бюро The New York Times Ендрю Крамер, кореспондентка Agence France-Presse Анна Цуканова й інші. Від цього наміру Катя досі не відмовилася, хоча автори ще не дописали розділи, й основна частина підручника — її авторська робота. Вона шукає наочні приклади у медіа, аргументи з наукових досліджень тощо.

«Я хочу, щоб цей підручник відповідав на потреби не тільки зараз, а й у майбутньому, — говорить Катя. — Тому застосовую піраміду педагогічних цілей Блума, намагаючись охопити всі цілі для кожної навички, і роблю в кожному розділі вправи з підвищенням складності».

«Протягом усієї своєї журналістської кар’єри я когось навчаю. Це робота кожного притомного редактора — навчати людей, — розповідає вона про свій педагогічний досвід. — Пішовши з останньої менеджерської роботи, я розробила курс “Безжальна журналістика” (для Київської школи економіки — ДМ) і прокачала доволі багатьох українських практиків. Курс був побудований схоже до цього підручника. Тому я знаю, що методологія, закладена в цей підручник, працює». Білоруська асоціація журналістів за розробленим на базі підручника курсом проводить «Журфак па суботах» для медійників-початківців у Варшаві та Вільнюсі.

«У мене є 320 сторінок, і я сподіваюся, що це дві третини підручника, — говорить Катя. — Те,  що вже написала, я весь час змінюю. Пишу потрошку паралельно зі своєю консалтинговою роботою. Ще на початку цієї історії я мала розмову з двома видавцями і зрозуміла, що видавець знайдеться». Попереду пошук редактора, дизайн і верстка; для авторки важливо, щоб книжка була візуально цілісною. Катя Горчинська також планує створити вебверсію, яку можна буде оновлювати. Зараз вона пропонує заповнити заявку передзамовлення та запрошує всіх охочих коментувати й читати робочий документ-чернетку.

«Це інший спосіб думання про історію»

Чи можна застосувати цей підручник у системі університетської журналістської освіти? Катя Горчинська каже: «Він побудований за іншою схемою, на інших принципах, на іншому типі журналістики. Тому потребує перенавчання викладачів. Люди, які навчали інших за моїми планами, знають, наскільки це важливо, бо це інший спосіб думання про історію».

Перша секретарка Національної спілки журналістів України Ліна Кущ розповідає про проєкт, створений на базі підручника.

«Десятеро студентів пройшли експрес-навчання і вирушили на два місяці на практику в регіональні редакції, — розповідає вона. — Більшість із цих студентів ніколи не працювала в медіа й не навчалася за найкращими зразками. Для них цей курс був важким. Вони зізнавалися, що ніколи не думали й не писали так багато. Але після навчання вони безшовно вбудувались у редакційну рутину. Найбільше редакції зраділи, що студентів можна посадити на стрічку… Проблема в тому, що навчені за цим підходом студенти приходять до редакції, де в них можуть бути ментори, які не володіють цим методом. Тому ці навички можуть не бути запитаними, або гірше — їм скажуть робити не так, а по-іншому». Інакше кажучи, студенти, озброєні інструментарієм і цінностями якісної західної журналістики, не витримають зіткнення з реальністю українських медіа, яка, як пам’ятаємо, загнала Катю Горчинську у відчай.

Співзасновниця Лабораторії журналістики суспільного інтересу Ангеліна Карякіна, яка викладала курс, заснований на підручнику Каті, бачить іншу проблему: «Є певна девальвація розуміння того, що журналістика — це професія. Всі тепер контент-кріейтори і всі розуміють, як написати пост чи запиляти відео. Але журналістика взагалі не про це».

Ангеліна вважає, що допомогти може пам’ять: навчаючи майстерності, потрібно «переказувати кілька попередніх сезонів української журналістики», розбираючи конкретні приклади.

Головна редакторка The Kyiv Independent Ольга Руденко додає, що у часи війни українські журналісти мають великий запит на прозорість і розуміння того, чого від них хочуть у редакції. «Найбільше проблем журналісти, особливо молоді, мають з етапом фокусування історії, — ділиться спостереженнями Ольга. — Думаю, це пов’язано з тим, що це покоління виросло з гаджетами, звикло до швидкого дофаміну. Цим людям було б корисно мати підручник, із яким завжди можна звіритися».

Водночас Ольга Руденко сумнівається, що підручник стане «біблією журналістики» і буде прийнятий в усьому медійному середовищі. І радить приділити більше уваги досвіду українських журналістів, чиї відповіді на виклики воєнного і кризового часу свіжіші й релевантніші за досвід іноземних медійних зірок.

Навчатись із нуля чи перевчатись?

Освітяни реагують на запропоновану Катею Горчинською концепцію і зацікавлено, і подекуди насторожено. Викладач журналістики з Одеси Олег Пархітько критикує спробу «втиснути забагато речей в один підручник» і «поєднати в одній схемі телебачення, газету і журнал — не кажучи вже про те, що інтернет-журналістика сильно відрізняється».

Вікторія Сидоренко, директорка з управління персоналом Суспільного, яка очолює робочу групу з розробки національного стандарту професії журналіста, пропонує Каті переглянути цей документ: «Можливо, ви щось імплементуєте з нього до підручника, бо це вимоги ринку до того, що мають вміти, могти і знати журналісти, які прийшли до нас із вишів».

Інна Варварук з івано-франківського Університету Короля Данила говорить, що потенційні аудиторії підручника (дорослі практики і студенти різних освітніх рівнів) надто різні: «Є журналістика на рівні фахової передвищої освіти, є журналістика бакалаврату. Це абсолютно різні категорії дітей, які по-своєму сприймають інформацію. Далеко не кожен студент, який вступив на перший курс, до кінця розуміє, що таке справжня журналістика».

Головний редактор одеського видання «Інтент» Валерій Болган, який також викладає, висловлює думку, що підручник радше підійде для перенавчання людей, які мають досвід у медіа. Катя не погоджується: «Я бачила практиків із великим досвідом, яким важко було перевчитися, бо це справді інша система. Мені здається, що навчитися за ним набагато простіше. Один з останніх прикладів — дівчина, яка зараз живе в Лондоні. Вона мала іншу професію, але хоче бути журналісткою — вважає, що це її покликання. Я дала їй посилання, вона прочитала, почала навчатися, робити вправи. Вона швидко і класно почала писати».

Головна редакторка Liga.net Юлія Банкова каже, що спробувала втілити Катину схему як обов’язковий підхід до написання матеріалів у редакції. «Це складно, бо люди пітчать редактору свої теми на  етапі, коли ще не сформулювали ідею, — коментує вона. — Змусити людей підходити так до матеріалів кожного дня важко. Але якщо зробити це обов’язковим стандартом, думаю, це спрацює».

«Майстерність дасть вам крила» — це робоча назва підручника, а також, можливо, глибша метафора, ніж видається на перший погляд. Майстерність дає крила, але, щоб скористатися крилами й летіти, потрібно докладати зусиль і долати опір. Застосування підходу, який пропонує Катя Горчинська, і для навчання з нуля, і для самостійного перенавчання, і для викладання будь-якій аудиторії вимагає роботи над собою і щоденних додаткових зусиль. У підсумку це має сенс, бо дозволяє робити якіснішу журналістику й досягати більшого впливу, виконуючи свою місію. Тим часом медійна (як і освітня) реальність України пропонує шляхи меншого опору. Навряд чи ми можемо сподіватися на тотальну швидку зміну парадигми. Проте структурований опис якісної альтернативи, який готує Катя Горчинська, додає шансів на таку зміну в майбутньому.