Що за Gesamtkonzeption militärische Verteidigung?

Примітка редакції. А сьогодні ми розкажемо, як у Німеччині «нічого не відбувається».

У квітні Німеччина вийшла на новий рівень безпекової політики, разом із Загальною концепцією військової оборони (Gesamtkonzeption militärische Verteidigung).

Уперше в історії Берлін представив громадянам самостійну військову стратегію. Вона, як і попередні спроби, описує загрози перед державою. Втім, тепер вона формулює чіткі пріоритети та конкретні орієнтири для Бундесверу.

Німецький міністр оборони Борис Пісторіус називає цей документ «компасом на найближчі роки». Вже визначено, «як Бундесвер працює у складі Альянсу… Особливо, як він воюватиме, якщо це буде необхідно». Так помітна зміна перспективи, яка фундаментально трансформує німецьку безпекову політику.

Шольц придумав, а хто робить?

Військова стратегія чітко й недвозначно називає головного противника — Росію. Вона «в осяжній перспективі є найбільшою безпосередньою загрозою» для Німеччини, Європи і трансатлантичної безпеки.

Саме Росія через постійне переозброєння готується до військового протистояння з НАТО. Зараз Кремль розглядає застосування військової сили як «легітимний інструмент реалізації своїх інтересів».

Раніше обговорення зводилося до класичних військових ризиків. Та новий документ описує комплексний спектр загроз: шпигунство, саботаж, кібератаки й дезінформація. Всі ці індикатори вже давно стали частиною постійного конфлікту, залишаючись у суспільному сприйнятті чимось набагато нижчим за межу справжньої війни.

Отже, безпека більше не сприймається виключно як військове питання. Це завдання захисту всього суспільства за його участю. І це зміна парадигми в німецькій безпековій політиці.

Стриманість не стрималась. Що далі?

Генеральний інспектор Бундесверу Карстен Броєр відкрито говорить про це. Німеччина як найбільша економіка Європи в майбутньому має брати на себе дедалі більше відповідальності й у військовому вимірі.

Ця нова роль також чітко сформульована в документі. Бундесвер має бути розвинений до рівня «найсильнішої конвенційної армії Європи». Це амбіція, яка ще кілька років тому була би політично немислимою. А ще Броєр наголошує, що сила виражається не в кількості танків, а «в якості ваших спроможностей».

Разом із тим центральною темою залишається інтеграція в союзні структури. Стратегія прямо підкреслює, що німецька безпекова політика «може працювати лише разом із союзниками та партнерами». НАТО все ж залишається центральною рамкою. США, як і раніше, — незамінний партнер.

Особливо показовим є аналіз майбутнього характеру збройних конфліктів. Стратегія описує картину «розмивання меж війни», за якої дедалі більше зникає розмежування між фронтом і тилом, між військовими й цивільними цілями, а також між війною та миром.

Сучасні конфлікти автори характеризують як комбінацію високих технологій і максимально простих засобів. Штучний інтелект, робототехніка й цифрова мережевість поєднуються з класичними військовими методами. Дані стають зброєю, а саме поле бою — багатошаровим і глобальним.

Із цією військовою стратегією Німеччина започаткувала фундаментальну зміну своєї безпекової політики. Ще один показник того, що вона прагне до сильнішої військової ролі у Європі та всередині НАТО.

Це усвідомлення веде до центрального висновку: вирішальною є не лише чисельність збройних сил, а й їхня здатність до адаптації та інновацій.

Стратегія визначає чотири військово-стратегічні пріоритети:

1. стримування і боєздатність;
2. захист від гібридних атак;
3. стабілізація європейського сусідства;
4. забезпечення глобальних шляхів сполучення.

Розбудова Бундесверу має відбуватися у три фази до 2039 року. Процес перейде від короткострокового посилення оперативної готовності через комплексне нарощування спроможностей, і аж до «технологічно переважаючих збройних сил».

При цьому частину наявних структур мають відкинути, а ресурси послідовно переорієнтувати на нові цілі. Документ дослівно говорить про необхідність «відмовитися від завдань і структур армії мирного часу».

Нова військова стратегія формулює чіткі амбіції Німеччини: більше відповідальності, більша військова спроможність і сильніша роль усередині НАТО. Те, чи буде цю амбіцію реалізовано, залежить не лише від стратегічних документів.

Вирішальними стануть політичні пріоритети, фінансові ресурси і суспільне прийняття такого політичного курсу. Втім, навіть зараз із цією стратегією Берлін починає змінювати свою безпекову роль.

І це відбувається з чіткістю, яка не має прецедентів в історії Німеччини.