Україна як університет для глобального Півдня: утопія чи стратегія?

Поки українські університети борються за кожного абітурієнта всередині країни, мільйони студентів у Латинській Америці, Індії та Центральній Азії шукають доступну технічну, природничу та суспільну освіти, і не можуть їх знайти вдома. На Заході – дорого. В Україні – дешевше, але є «один нюанс» - недоліки законодавчого регулювання. Парадокс: ми маємо те, що їм потрібно, але системи, яка б це з'єднала, – немає. Так що ж стоїть між нами і мільярдним ринком?

Чому зараз і чому ми?

У 2022 році США ухвалили два закони: про зниження інфляції та про розвиток мікроелектроніки, і спрямували понад 400 мільярдів доларів у відновлення промисловості. Заводи будуються, а кваліфікованих інженерів і технологів на них катастрофічно не вистачає. Американська система профтехосвіти – громадські коледжі – роками недофінансовувалась і просто не встигає за попитом. Схожа картина в Аргентині, Бразилії, Колумбії, Перу: держави вкладають гроші в індустріалізацію, але своїх технічних кадрів бракує. В Індії та Бангладеш щороку сотні тисяч молодих людей їдуть здобувати освіту за кордоном – у США, Британію, Австралію. Але ці напрямки дорожчають і закриваються. Утворюється ніша.

Українські університети і заклади профтехосвіти мають десятиліттями сформовані школи в інженерії, агротехнологіях, медицині та інших природничих науках. Довоєнний досвід це підтверджує: тисячі індійських студентів-медиків навчались в Україні і були задоволені якістю підготовки. Ціна навчання – суттєво нижча, ніж у конкурентів. Геополітична репутація – нейтральна і, після 2022 року, щиро позитивна. Це не слова – це реальна конкурентна перевага вітчизняної вищої школи та профтеху на міжнародному ринку освітніх послуг.

Інтернет змінив правила гри

Ще десять років тому аргумент «як можна вчити зварювальника онлайн» звучав переконливо. Сьогодні – ні. Зварювальні симулятори відтворюють фізику дуги і тактильні відчуття. Віртуальні лабораторії дозволяють проводити хімічні досліди без колби і реактивів. Тренажери агротехніки вчать налагоджувати комбайн. Системи адаптивного навчання зі штучним інтелектом підлаштовують темп і складність під кожного студента індивідуально – краще, ніж більшість живих викладачів.

Пандемія 2020 року зробила онлайн-навчання нормою для сотень мільйонів людей по всьому світу. Студент з Бангладешу або Аргентини сьогодні абсолютно готовий отримувати диплом дистанційно – якщо програма якісна і визнається роботодавцем. Технологічний бар'єр фактично зник. Залишився бар'єр юридичний.

Один рядок у законі блокує мільярди

Ось де починається справжня проблема. Чинний Закон України «Про вищу освіту» не містить норми, яка б дозволяла іноземному абітурієнту вступити без фізичної присутності в Україні. Немає процедури дистанційної верифікації особи. Немає інституту акредитованого освітнього агента, який міг би підписати документи від імені студента. Немає чіткого статусу електронного підпису в освітніх правовідносинах з іноземцями.

Що це означає на практиці? Щоб вступити до українського університету, студенту з Лімі або Дакки чи Ріо-де-Жанейро треба фізично приїхати в Україну. В умовах мирного часу це вже значний бар'єр, насамперед фінансовий – переліт може коштувати більше, ніж рік навчання на бакалавраті! В умовах воєнного – абсурд. Університети Британії, Австралії, Канади приймають іноземних студентів повністю онлайн: документи – через інтернет, верифікація – відеозв'язком, підпис – електронний або через уповноваженого представника. Ми ж вимагаємо особистого візиту, попри всі гучні заяви про «світове лідерство у цифровізації». Можливо так і є, але не точно не у сфері освіти для іноземних студентів/аспірантів.

Виправлення цього – не реформа заради реформи. Це три конкретні зміни до закону: дозвіл дистанційного вступу з верифікацією особи онлайн; врегулювання інституту освітнього агента; рівні права державних і приватних університетів у роботі з іноземцями. Без цього жодна маркетингова кампанія щодо залучення до нас на навчання – не спрацює.

Це не тільки про гроші

Навчений в Україні інженер з Аргентини – це не просто джерело доходу для університету. Через п'ять–десять років він стає директором підприємства або держчиновником, який вирішує, з ким укладати контракти. Він знає Україну зсередини, говорить українською або принаймні розуміє її, і відчуває особисту прихильність до країни, де отримав вищу освіту. Це і є те, що в дипломатії називають «м'якою силою»: вплив, який не купується і не нав'язується, а виникає з людського досвіду.

Саме за таким принципом Китай десятиліттями будував свою присутність в Африці та Азії через стипендіальні програми. Саме так Німеччина через DAAD – службу академічних обмінів – сформувала лояльні еліти в десятках країн. Не через пропаганду. Через навчання.

Для України, яка веде не лише збройну, а й символічну боротьбу за своє місце у свідомості світу, мережа «освітніх амбасадорів» – дешевший і надійніший інструмент, ніж будь-яка PR-кампанія. І побічно – це ще й майбутні покупці українських товарів, партнери українського бізнесу, прихильники в міжнародних організаціях.

Що треба зробити – і хто має це взяти на себе

Держава має виконати кілька речей, які університет сам зробити не може: підписати з цільовими країнами угоди про взаємне визнання дипломів, змінити закон про вищу освіту, оновити платформу «Study in Ukraine» і запустити хоча б невелику стипендіальну програму – 300–500 місць на рік – для студентів з пріоритетних ринків. Кожен стипендіат потім приведе ще п'ятьох.

Університети, своєю чергою, мають перестати чекати дозволу і починати: розробляти англо- та іспаномовні програми, будувати цифровий контент, налагоджувати партнерства з роботодавцями в цільових країнах. Ті заклади, що зроблять це першими, отримають незворотну перевагу.

Глобальний ринок освітніх послуг – понад 200 мільярдів доларів. Він нікуди не дівається навіть під час воєн і криз. Навпаки – в часи потрясінь люди ще більше хочуть вчитися, ще більше шукають стабільності через освіту. Питання лише в тому, хто цей попит задовольнить. Поки ми змінюємо один рядок у законі – відповідь на нього вже дають інші. Час працює проти нас. Варто змінити цю ситуацію на протилежну.

Автори: Юрій Гаврилечко, кандидат наук з державного управління

Голда Виноградська, кандидат педагогічних наук