"Я вибіраю жить в кайф!"... Ми втрачаємо ціле покоління тут, у тилу

Там в Бухаресті проходив концерт білоруського репера Макса Коржа. В Києві гриміли вибухи і палали пожежі. Тисячі родин спустилися під землю і провели ніч на станціях метрополітену — з маленькими дітьми на руках. Тим часом на стадіоні Arena Națională українські юнаки і юнки радісно стрибали й запалювали разом зі своїми однолітками з Росії й Білорусі, скандуючи рядки приспіву: "Я вибіраю жить в кайф!".

Кілька фактів до загальної картини. Напередодні концерту на пропускних пунктах на кордоні з Румунією утворилися величезні черги з українського боку. Це були фанати Коржа, переважно 18-25 років. Найдешевший квиток коштував 85 євро. Було продано щонайменше 40 тисяч квитків. 

Перед концертом охорона заходу вилучала всі українські прапори, які для чогось українські шанувальники Коржа взяли з собою. Напевно, хотіли зробити приємне своєму кумирові. Вже під час концерту українці намагалися скандувати: "Путін — х**ло!". Репер зупинився і наказав цього не робити. Фанати послухалися. "Я вибіраю жить в кайф!"...

Одна з учасниць цього дійства так описала свої емоції в пості в соцмережах. Українською, між іншим, мовою: "Коли maxkorzhmus вийшов на сцену, я тупо заплакала. Ти стоїш серед тисяч людей, всі співають одні й ті самі слова, і в цей момент ніби весь світ зупиняється. Цей вайб, ця енергія, ці мурашки по шкірі… Я досі не можу відійти".

Чесно кажучи, — я теж. Не можу відійти, не можу зрозуміти. Якісь емоції є на поверхні, питання.. Як можна під час війни за незалежність, щобільше, за виживання нації — бо, нагадаю, росіяни хочуть знищити українців як націю — як можна під час такої війни, користуючись тим, що держава звільнила тебе від обов'язку захищати свою країну, — їхати на концерт, щоб підспівувати куплети руского гугнявого кальян-репу?..

Один з коментаторів в Threads спересердя кинув: "Їдьте в Єкатерінбург на наступний концерт і краще не повертайтеся". Насправді концерт Коржа в Єкатеринбурзі скасували у 2022 році. З того часу білоруський репер виступає виключно на європейських майданчиках. Наступний Стамбул, потім Дюссельдорф. Звичайно, на ці концерти прийдуть не німці й не турки. А ті самі російськомовні молоді люди з республік колишнього СССР. Більшість з них вже поїхали, більшість з них вже не повернуться.

Читайте також: Виховання молоді: ударимо власними йолопами по російських дебілах?

Мене мучить відчуття того, що ми щось не те робимо. Або не робимо чого, що мали б. Бо нарікати на молодь безглуздо. 

Те, що українській молоді не соромно поїхати під час війни, коли старше покоління тримає, стікаючи кров'ю фронт — це проблема дорослих. Це проблема батьків — ці ж діти не сироти, поїздка точно коштувала десятки тисяч гривень. Це проблема держави, яка не повинна мовчати. 

Де реакція, а краще превенція міністерств культури, освіти? Чому мовчить з цього приводу Головнокомандувач? Не бачать тут проблеми? Взагалі, жодної? 

А була ж вже історія на Варшавському стадіоні з тим самим Коржем. Тоді відреагували тільки тому, що відреагувала влада Польщі. Обіцяли розібратися, не допустити і так далі. І що? 

У нас десятки тисяч викрадених Росією дітей, яких поселили в російські сім'ї, дали їм інші прізвища і ростять з них майбутніх солдатів для війни з нами. 

У нас сотні тисяч дітей на окупованих територіях, яких вчать за затвердженими Путіним підручниками — ненавидіти Україну. І ми мало що можемо зробити з цим зараз — хоча маємо робити все можливе. 

Але я маю відчуття, що ми втрачаємо ціле покоління тут, всередині, в тилу. Це ще одна війна, в якій не маємо права програти.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Андрій Сайчук, журналіст, телеведучий

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.