"Петлюра та Бандера: архітектори історичного глухого кута" - Юрій Романенко

Політичний аналітик Юрій Романенко вказує на серйозну концептуальну кризу в осмисленні української історії. Головна проблема сучасних еліт, особливо в контексті діалогу з польськими колегами, полягає у спробі створити штучну дихотомію між постатями Симона Петлюри та Степана Бандери. На думку Романенка, такий підхід демонструє повне нерозуміння історичного процесу.

"Петлюра є предтечею Бандери. По суті, Петлюра заклав те, що потім вибухнуло Бандерою, УПА та всіма тими проблемами, які відбулися в Польщі", — зазначає аналітик.

Романенко підкреслює, що ключова слабкість обох рухів полягала у відсутності культури державного управління. Лідери того часу не мали необхідного досвіду для вибудовування стабільних інститутів влади, постійно перебуваючи на других ролях і стикаючись із нерозв'язними зовнішньополітичними викликами. Фактично, їхня діяльність несла в собі антидержавні риси, оскільки вони не змогли досягти консенсусу ні з сусідами, ні з внутрішніми етнічними групами, що неминуче вело до ослаблення позицій України.

Аналітик критикує тих, хто сьогодні намагається звеличувати Петлюру як "супергероя", одночасно демонізуючи ОУН-УПА. Це "історичне жонглювання" видає нездатність визнати прямий причинно-наслідковий зв'язок між цими епохами. Більше того, Романенко звертає увагу на політичну непослідовність: коли представники влади в Україні публічно демонструють солідарність із Інститутом національної пам'яті, який протягом десятиліть конструював саме цей ідеологічний дискурс, будь-які спроби критики УПА з боку тих самих політиків виглядають нелогічно та контрпродуктивно.