Неочікувана суперечка: Польща та Німеччина воюють за 6,6 мільярда євро для України

На початку червня Угорщина розблокувала значну суму в 6,6 мільярда євро з Європейського фонду миру, призначену для підтримки України. Це мало стати радісною новиною, але натомість спричинило розбіжності серед членів ЄС щодо майбутнього цих коштів.

Голова європейської дипломатії Кая Каллас запропонувала комплексний підхід: часткове відшкодування (10% витрат) країнам-донорам, фінансування навчальної місії для українських військових, а також спільні закупівлі озброєнь для України. Проте цей план не знайшов одностайної підтримки.

Польща, яка активно надавала зброю Україні з перших днів конфлікту, відкинула пропозицію Брюсселя. Заступник міністра оборони Цезарій Томчик чітко заявив, що Варшава вимагає повного повернення близько 2 мільярдів злотих (приблизно 450 мільйонів євро) до національного бюджету, наголошуючи: «Ці гроші — це наші гроші». Він підкреслив, що скорочення компенсацій фактично означає зменшення оборонних витрат Польщі.

У відповідь на це, Німеччина, найбільший вкладник до Фонду миру у відсотковому співвідношенні, зайняла протилежну позицію. Берлін закликає направити всю невикористану суму фонду виключно на підтримку України. Німецька сторона вважає, що повернення кількох сотень мільйонів євро до власного бюджету не має суттєвого значення, враховуючи, що їхній внесок у допомогу Україні цього року сягає 11,5 мільярда євро.

Польща відкинула аргументи Берліна, наполягаючи на тому, що країни, які першими передавали зброю Україні, серед яких Польща та Словаччина, не повинні втрачати компенсації на користь держав, які долучилися до підтримки пізніше, зокрема Німеччини. Польська сторона також звинуватила Брюссель у спробі «змінювати правила посеред гри».

Конфлікт щодо розподілу 6,6 мільярдів євро з Європейського фонду миру висвітлює складність взаємодії між державами-членами Європейського Союзу, особливо коли йдеться про фінансові зобов'язання та солідарність. Позиції Польщі та Німеччини демонструють різні підходи до підтримки України: одні країни прагнуть відшкодувати власні витрати, інші ж наполягають на максимальному використанні коштів безпосередньо на потреби Києва.

Ця ситуація також підкреслює ширші дискусії всередині ЄС щодо ефективності та справедливості механізмів фінансування спільних ініціатив, таких як Європейський фонд миру. Подібні суперечки вже виникали, наприклад, коли Польща погрожувала заблокувати вступ України до ЄС після присвоєння підрозділу ССО ЗСУ найменування «імені Героїв УПА», що свідчить про чутливість певних питань у двосторонніх відносинах.

Заступник міністра оборони Польщі Цезарій Томчик, аргументуючи позицію Варшави, заявив: «Ці гроші — це наші гроші».

Як зауважив один із дипломатів ЄС, що представляв позицію Німеччини, «Європейський фонд миру був створений як механізм солідарності».

Наразі невідомо, як буде вирішена ця суперечка. Проте результат матиме важливе значення для подальшого формування політики ЄС щодо військової допомоги та взаєморозуміння між ключовими європейськими гравцями. Це приклад того, як навіть найблагородніші цілі можуть наштовхуватися на складні фінансові та політичні розбіжності.