Не просто нічия: як війна і футбол переплелися на Чемпіонаті світу 2026

На початку 90-х років, коли на Балканах вирувала війна, тисячі родин шукали прихистку. Серед них була і сім'я майбутнього голкіпера Асміра Беговича. Вони переїхали до Німеччини, а потім, коли Асміру було 10, до Едмонтона, Канада. У той час Канада була країною, де хокей вважався релігією, а футбол був лише грою заради задоволення, згадує сам Бегович.

Проте саме там Асмір зміг розвинути свій величезний талант. Згодом він вирушив до Європи, де грав за такі клуби, як лондонський «Челсі» та «Лестер». Незважаючи на це, на дорослому рівні серце покликало його додому – до історичної батьківщини, де залишилося багато його родичів. Він обрав Боснію, ставши легендою, яка вивела команду на перший в історії Мундіаль у 2014 році.

Не менш трагічна доля спіткала родину Амера Дідича, зірки Канадської прем'єр-ліги. Наприкінці 1995 року, коли Амеру був лише рік, його родина прибула до аеропорту Ванкувера з розтерзаного війною боснійського міста Зениця, шукаючи безпеки в Альберті. Хлопчик був настільки хворий під час перельоту, що першим англійським словом, яке його мати була змушена вивчити прямо в аеропорту, стало «hospital» (лікарня).

Амер Дідич будував усю свою футбольну кар'єру в Канаді, пройшовши всі етапи місцевої ліги. Він став першим чинним гравцем канадського чемпіонату, хто зіграв і забив гол за національну збірну Канади. Однак його батьки та всі родичі, що досі живуть у Зениці, залишаються палкими вболівальниками Боснії.

Для Канади ця нічия стала історичною, оскільки принесла команді перше очко на світових першостях після шести послідовних поразок у 1986 та 2022 роках. Сама атмосфера на «Торонто Стедіум» була святковою, але за кулісами цього матчу ховалися особисті драми та історії виживання.

Матч на Чемпіонаті світу 2026 року між Канадою та Боснією і Герцеговиною мав особливий підтекст, адже він поєднав долі кількох поколінь, які пережили Балканську війну 1990-х років і шукали новий дім та можливості в Канаді.

Напередодні поєдинку в Торонто, Асмір Бегович зізнався, що «вражений трансформацією канадського футболу», а його власна родина вболівала за різні сторони цього протистояння.

Амер Дідич ділився емоціями: «Це просто божевілля, що країна, де я народився, і країна, де я виріс, зіграли на Чемпіонаті світу. Мої батьки стовідсотково палко підтримували Боснію, а мені було важко, адже я особисто знаю багатьох хлопців у нинішній збірній Канади. Це неймовірне закриття життєвого кола для нашої родини».

Історії Асміра Беговича та Амера Дідича є яскравим свідченням того, як спорт може перетинатися з особистими долями, відображаючи не лише спортивні досягнення, але й складні шляхи виживання та ідентичності. Цей матч став символом того, як люди, попри всі труднощі, знаходять свій шлях і прославляють не лише свої спортивні, а й культурні корені.