Припинення конфлікту? США-Іран уклали угоду, але Ізраїль відмовляється її виконувати

Після інтенсивних переговорів США та Іран досягли попередньої домовленості, оформленої у меморандум про взаєморозуміння. Цей документ передбачав негайне припинення всіх бойових дій, включаючи ті, що точилися в Лівані. Ключовим пунктом стало відкриття Ормузької протоки для комерційних суден одразу після підписання, а також заморожування ядерної діяльності Ірану без подальшого збагачення урану та розширення ядерних об'єктів. Віцепрезидент США Джей Ді Венс мав підписати меморандум у Швейцарії, хоча повний текст ще не був оприлюднений.

Згідно з домовленостями, Сполучені Штати зобов'язалися не запроваджувати нові санкції до підписання остаточної угоди, а Ірану мали розблокувати 25 мільярдів доларів заморожених активів. Найскладніші питання, такі як ядерний арсенал Ірану, його балістичні ракети та підтримка регіональних угруповань, були відкладені на 60-денний переговорний період. Однак вже на цьому етапі з'явилися розбіжності: Вашингтон наполягав, що Іран зобов'язався ніколи не володіти ядерною зброєю, тоді як Тегеран стверджував, що "поступився небагатьом".

В Єрусалимі новина про угоду викликала неабияке занепокоєння. Ізраїльські чиновники, які були проінформовані фактично в останній момент, назвали меморандум "жахливим для Ізраїлю". Прем'єр-міністр Нетаньяху на прес-конференції заявив, що ізраїльські війська залишаться в південному Лівані, зберігаючи "свободу дій" у відповідь на атаки "Хезболли". Він підкреслив, що "Іран вимагав нашого виведення, але я стояв твердо", додавши, що питання ядерної програми, балістичних ракет та підтримки регіональних угруповань, заради чого Ізраїль розпочинав війну, навіть не обговорювалися в меморандумі.

Ізраїльські чиновники очікували, що 60-денний переговорний період буде продовжено до 90 днів, і США збережуть свою військову присутність у регіоні, що де-факто зв'яже руки Ізраїлю. Для Нетаньяху, якому восени загрожують вибори, ця угода стала великим викликом, оскільки він роками переконував виборців у своїх особливих стосунках з американським керівництвом. Опитування Інституту ізраїльської демократії показали, що лише 41% єврейських ізраїльтян вважають, що тодішній президент США справді дбає про їхню безпеку, порівняно з 64% у березні.

В американському політикумі ця угода також викликала внутрішнє протистояння. "Яструби" в Республіканській партії назвали її "тактичною катастрофою". Консервативний коментатор Ерік Еріксон критикував президента за те, що він "капітулював перед Іраном". Згідно з даними Reuters, рейтинг схвалення президента зріс на 1 пункт до 36%, але це залишалося одним з найнижчих показників у його політичній кар'єрі. Попри все, угода стала першим кроком до можливого врегулювання конфлікту, хоча найскладніші питання залишалися нерозв'язаними.

Ормузька протока, ключовий морський шлях для транспортування нафти, є критично важливою для світової економіки. Її відкриття, передбачене меморандумом, мало стабілізувати ціни на енергоносії, але експерти, такі як Девід Жорбеназе з аналітичної компанії ICIS, прогнозували повне відновлення постачання до довоєнного рівня не раніше 2027 року. Це означало, що американські споживачі не відчують швидкого полегшення щодо цін на бензин, які залишатимуться приблизно на долар за галон вищими, ніж до початку конфлікту.

Ця угода стала прецедентом, оскільки жодному попередньому американському президенту не вдавалося сісти за стіл переговорів з Тегераном. Однак, незважаючи на це дипломатичне досягнення, основні проблемні точки, включаючи ядерну програму, санкції, ракетні розробки та діяльність "Хезболли", були відкладені на наступні 60 днів. Це створювало унікальний виклик для обох сторін – вирішити питання, які десятиліттями не піддавалися врегулюванню.

Перед американським керівництвом та Іраном постало завдання знайти спільні рішення за 60 днів, щоб уникнути поновлення бойових дій. Якщо домовленість розвалиться, ціни на енергоносії знову можуть стрімко зрости, а це матиме значні політичні наслідки для всіх її учасників. Доля стабільності в регіоні залежить від подальших переговорів, і світ очікує, чи зможуть сторони подолати давні розбіжності.