Жінка у війську — це не те саме, що «жінка на кораблі»

Збройні сили України протягом тривалого часу були заточені під чоловіків. Жінкам у них відводили (принаймні донедавна) другорядну роль, переважно в тилових службах. Історично цьому сприяли суспільні уявлення про «жіночу» та «чоловічу» ролі, які часто виправдовували обмеження допуску жінок до фронтових посад. Проте сучасна армія має оцінювати здатність захищати країну через професійні компетенції, досвід і готовність виконувати бойові завдання, а не через біологічні стереотипи.

Еволюція суспільних норм триває: сучасна жінка не погоджується на роль мешканки «заднього двору» і розуміє свою відповідальність за безпеку держави значно ширше. Так, в Ізраїлі, де з правами жінок усе гаразд, незаміжні дівчата проходять обов’язкову військову службу. За даними The Times of Israel, понад 20% особового складу Армії оборони Ізраїлю становлять жінки. Для них відкрито понад 80% військових спеціальностей, включно з бойовими. І це закономірно: коли ворог наближається до вогнища, жінка стає на його захист поруч із чоловіком.

Якщо від філософії повернутися до українських реалій, то проблем у жінки-захисниці значно більше, ніж у чоловіка. Навіть військової форми, адаптованої до жіночої анатомії, часто бракує. А ще зовсім недавно жінки у ЗСУ не могли обіймати значну частину бойових посад, що дедалі більше сприймалося не як турбота про «слабку стать», а як відверта дискримінація за гендерною ознакою.

Так з’явився Жіночий ветеранський рух VETERANKA

Катерина Приймак 2014 року замість магістратури пішла на фронт. Вона навчалася на культурологиню в Національному педагогічному університеті імені М.Драгоманова, була бойовою медикинею в Пісках та на шахті Бутівка, а 2022 року працювала на Херсонському напрямку, евакуйовуючи поранених із поля бою. Сьогодні вона очолює рух VETERANKA, який за десять років став одним із найвпливовіших голосів у боротьбі за права жінок у війську.

«2014 року жінки масово пішли на фронт доброволицями. Але армія тоді була до цього не готова, — каже вона. — Виникла юридична колізія: жінки де-факто воювали на бойових посадах, але в документах були записані швачками, кухарками чи пралями. Ми три роки займались адвокацією, працювали з парламентом, військовими та державними структурами і зрештою домоглися ухвалення 2018 року закону, який відкрив для жінок 63 бойові посади, а саме: снайпер, розвідник, гранатометник, кулеметник, командир бойової машини, механік-водій БМП і танка, навідник, командир відділення, оператор різних видів озброєння, військовий розвідник тощо. Фактично жінкам дозволили офіційно обіймати більшість посад рядового, сержантського та старшинського складу в бойових частинах».

Саме тоді Катерина Приймак та її однодумці усвідомили: потрібен інструмент системного захисту прав жінок як під час служби, так і після повернення до цивільного життя. Так з’явився Жіночий ветеранський рух VETERANKA. Згодом виник благодійний фонд, а потім і виробництво жіночої військової форми. Сьогодні спільнота об’єднує понад три тисячі жінок по всій Україні.

«VETERANKA займається комплексною підтримкою жінок, — пояснює Приймак. — Ми виходимо з того, що жінка-військовослужбовиця і жінка-ветеранка — це одна людина на різних етапах життя».

Законодавці визнали існування в українському війську дискримінації за ознакою статі

Боротьба за права жінок у війську нарешті дала результати. Законом №13037, який набрав чинності у березні 2026-го, було внесено норми, які:

• запровадили поняття дискримінації за ознакою статі;
• визначили сексуальні домагання як неприпустиму поведінку;
• зобов’язали командирів реагувати на такі випадки;
• надали військовослужбовцям право скаржитися на прояви дискримінації та домагань без ризику покарання за саме звернення.

Закон ухвалено, але є проблема з практичним виконанням його положень.

Катерина Приймак наводить приклад військової медикині Оксани, яка маючи значний бойовий досвід, державні нагороди та службу на найгарячіших напрямках фронту, стикнулася з неприйнятною поведінкою з боку співслужбовця. Після того як жінка повідомила про домагання командуванню, ефективного розслідування, за її словами, проведено не було. Натомість сама військовослужбовиця залишилася без відчуття захищеності та підтримки.

Проблема полягає ще й у тому, що довести факти сексуальних домагань надзвичайно складно. Законодавчі механізми реагування лише починають формуватись, а судової практики фактично немає. Саме тому захист прав жінок у війську, протидія дискримінації та створення дієвих механізмів реагування на випадки домагань залишаються одним із ключових напрямів діяльності руху VETERANKA.

Чому більше не працює фраза про «жінку на кораблі»

Іще один стереотип, із яким стикаються жінки у війську, — відоме повір’я «жінка на кораблі — до біди». Прихильники такого підходу вважають, що присутність жінок провокує конфлікти між чоловіками. Якщо повернутися до наших первісних інстинктів, то цей феномен, здавалося б, легко пояснити. Наприклад: Петро любить Галю і Василь любить Галю, Петро вбиває Василя, щоб отримати право на Галю. Якщо з цього трикутника прибрати Галю, Василь був би живий, — вважають противники присутності жінок у бойових підрозділах.

Але й на цивілці трапляються службові романи, проте забороняти через це жінкам працювати разом із чоловіками — середньовічне варварство. Те саме й у війську. Тож із нашого трикутника правильніше було б вчасно вилучити Петра з його надмірною маскулінністю заради його ж власної користі. Сучасна армія — це професійне середовище, а не середньовічний табір.

«Я взагалі не розумію цієї логіки, — каже Катерина Приймак. — Якщо на кораблі потрібен професійний матрос, яка різниця — жінка це чи чоловік? Проблема не в тому, що у війську є жінки. Проблема в тому, що частина чоловіків не здатна сприймати жінку як колегу. Так, проблема домагань в армії є. І саме тому ми добивалися змін до дисциплінарного статуту».

Навіть після ухвалення необхідних законів дискримінація у війську повністю не зникла. За словами Катерини Приймак, насамперед це стосується командирів старої школи, які продовжують мислити гендерними стереотипами і вважають, що роль жінки — «варити борщ».

«Ми працюємо над тим, щоб армія ставала професійною, такою, де жінку сприймають як фахівця, а не крізь призму гендерних упереджень, — каже вона. — Сьогодні українські жінки служать на всіх посадах. Є механіки-водійки бойових машин, артилеристки, снайперки, розвідниці, операторки БпЛА, командирки. Але проблема полягає в іншому: коли йдеться про кар’єрне зростання, між жінкою і чоловіком частіше обирають чоловіка. Якщо жінка отримує командну посаду, їй нерідко доводиться буквально вигризати авторитет».

«Ми хочемо, щоб на рівні командування та вимог до командирів було враховано зокрема й нульову дискримінацію за гендерною ознакою. Також нашим пріоритетним завданням є допомога жінкам у війську дронами, НРК, броньованими автівками та іншою технікою й транспортом. Наприклад, за чотири роки повномасштабного вторгнення власними зборами ми передали на фронт допомоги на 140 млн грн у грошовому еквіваленті. Це закриті запити 109 підрозділів. Нам також важливо налагодити супровід після служби для ветеранок. Серед ініціатив на майбутнє плануємо школу лідерства, аби вони могли втілювати адвокаційні проєкти. Плануємо відкрити дев’ять осередків по країні. Крайнє відкриття нещодавно відбулось у Львові. Це буде потужний автономний простір життєстійкості, реабілітації та розвитку лідерського потенціалу для ветеранок і чинних військовослужбовиць із усієї західної частини України», — підсумовує Катерина Приймак.

Куди звертатись у разі домагань та інших порушень прав жінок у війську:

Офіс Військової омбудсменки: https://milomb.gov.ua/skarha@milomb.gov.ua

Урядова гаряча лінія з питань гендерної рівності та запобігання домашньому насильству: 1547

Гаряча лінія МОУ: 1512

Уповноважений Верховної Ради з прав людини (омбудсмен), гаряча лінія: 0 800 50 17 20, ombudsman.gov.ua

Рух VETERANKA: 067 576 72 07, https://uwvm.org.ua/uk/

Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем»: 067 698 21 09 (Viber, Telegram) або 0 800 30 55 55