Віцемаршалок Сенату Польщі повертає нагороди: "Справжнє партнерство – лише на правді"

Історія цієї напруги почалася з рішення президента Польщі Кароля Навроцького про позбавлення Володимира Зеленського Ордена Білого Орла. Причиною такого кроку стало найменування одного з українських підрозділів на честь героїв УПА. Згодом низка українських чиновників у відповідь оголосили про намір повернути свої польські нагороди, що тільки загострило ситуацію між двома країнами.

Міхал Камінський, який отримав українські нагороди за свою активну діяльність на користь європейської інтеграції України, включно з авторством першого в історії Європейського парламенту звіту щодо членства України в ЄС, висловив щирий жаль з приводу подій. Він наголошував на тому, що Польща завжди була адвокатом України в Європі, надаючи політичну, економічну та дипломатичну підтримку Києву, особливо в часи, коли інші європейські політики ставилися до українських прагнень зі стриманістю.

Політик у своїй заяві до українського посла звернув увагу на те, що протягом багатьох років Польща свідомо обмежувала історичні суперечки, покладаючись на добру волю та відповідальність задля майбутнього польсько-українських відносин. На жаль, як зазначив Камінський, сьогодні виникає відчуття, що ця добра воля не знайшла належної взаємності, а певні дії та заяви української сторони викликали глибоке розчарування.

Він підкреслив, що вирішив повернути нагороди через відсутність однозначного засудження українською політичною елітою винуватців Волинської трагедії та масових вбивств громадян Польщі, скоєних ОУН і УПА. Віцемаршалок зазначив, що Польща не має наміру нав'язувати власне бачення історії, але має право оцінювати вибір, коли особи, відповідальні за масові злочини проти цивільного населення, визнаються національними героями. У таких випадках, на його думку, Польща зобов'язана реагувати.

Це рішення далося йому з глибоким жалем, проте він переконаний, що справжнє партнерство між народами може бути побудоване виключно на фундаменті правди, поваги до жертв та взаємної чесності. Слова Камінського нагадують про важливість відкритого діалогу та історичної відповідальності у відносинах між сусідніми державами, навіть у найскладніші часи.

На тлі цих подій виникло питання, чи поїде Володимир Зеленський на цьогорічну Конференцію з відновлення України, яка має відбутися у польському Гданську. Крім того, глава канцелярії президента Польщі Збігнев Богуцький також розкритикував українську владу через рішення повернути польські державні нагороди. Він наголосив, що повернення нагород поштою стало додатковою образою для польської сторони, хоча Польща продовжує підтримувати Україну, але не погоджується з окремими рішеннями та заявами української влади стосовно історичної політики.

Ця ситуація стала продовженням історичної суперечки між Києвом та Варшавою, яка загострилася на тлі скандалу довкола Ордена Білого Орла. Камінський раніше приймав українські нагороди як уособлення спільних цінностей між двома державами, але тепер відмовляється їх зберігати.

«У зв'язку з діями та заявами президента України Володимира Зеленського, які зустріли підтримку всіх колишніх президентів України та переважної більшості української політичної еліти, я ухвалив рішення повернути дві державні нагороди України, якими мене було відзначено за діяльність на користь європейської інтеграції України», — йдеться у листі Міхала Камінського українському послу, який опублікувало видання 300Polityka.

«Польща та Європа продемонстрували Україні солідарність безпрецедентного масштабу. Надання сотень мільярдів євро допомоги, військова, політична та гуманітарна підтримка, а також відкриття кордонів були виявом переконання, що Україна бореться за цінності, спільні для всього демократичного світу. Тим більшими є моє здивування та розчарування фактом, що після років такої величезної підтримки з боку Польщі та всієї Європи Україна досі не спромоглася на однозначне засудження винуватців Волинського злочину», — зазначив віцемаршалок Сенату Польщі.

Таким чином, рішення про повернення нагород Міхалом Камінським, ухвалене з глибоким жалем, слугує яскравим нагадуванням про те, що справжнє партнерство вимагає не лише спільних цінностей у майбутньому, а й готовності до відвертого діалогу про минуле. Це ставить під сумнів майбутній розвиток відносин між Україною та Польщею, підкреслюючи, що історична пам'ять залишається чутливим елементом у дипломатії та політиці.