Неофіційний куратор окупованих територій: Хто підштовхує Кремль до ескалації?

Історія цієї впливової фігури починається у відносно мирному 1998 році, коли молодий технократ Сергій Кирієнко, прихильник ринкових реформ, на декілька місяців очолив уряд Росії. Його кар'єра пройшла шлях від реформатора до однієї з центральних осіб у сучасній російській владі, що нині формує агресивний курс країни.

З жовтня 2016 року Кирієнко обіймає ключову посаду першого заступника керівника адміністрації президента РФ. Однак у травні 2022 року його роль значно розширилася: він став неофіційним «куратором» тимчасово окупованих РФ територій Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей.

Саме під контролем Кирієнка у 2022 році були організовані так звані «референдуми» про приєднання захоплених регіонів до Росії. Він несе відповідальність за примусову інтеграцію цих територій у російське правове поле, що включає русифікацію освіти, насильницьку паспортизацію населення, а також розбудову окупаційної адміністрації з російських чиновників.

Керівник Центру протидії дезінформації при РНБО Андрій Коваленко зазначає, що саме до позиції Кирієнка російський лідер дослухається при обговоренні подальших дій у війні проти України. Хоча Кирієнко не є єдиним представником керівництва РФ, який виступає проти завершення бойових дій, саме він регулярно пропонує Кремлю нові сценарії ескалації та терору проти України.

Апарат Кирієнка також відіграє центральну роль у формуванні ключових пропагандистських наративів Кремля щодо війни. У вересні 2024 року Міністерство юстиції США публічно пов'язало Кирієнка з масштабною російською операцією впливу Doppelganger, яка поширювала дезінформацію в Європі та США через фейкові сайти, замасковані під відомі західні медіа.

Місяцем раніше, у серпні 2024 року, СБУ повідомила Кирієнку про підозру як кремлівському куратору окупованих територій. Україна оголосила його в розшук, а Європейський Союз, США, Велика Британія та низка інших держав запровадили проти нього санкції, що відображає міжнародне визнання його ролі в конфлікті.

Ця інформація підкреслює глибокий рівень системної підтримки агресивних дій всередині російської влади, де окремі високопосадовці не просто слідують вказівкам, а активно формують стратегію конфлікту. Визначення ключових архітекторів цієї політики дає змогу краще зрозуміти приховані мотиви та можливі напрямки подальших ескалацій.

Роль Кирієнка виходить за межі суто військових чи адміністративних рішень, охоплюючи також інформаційний простір. Він курує створення медіаконгломерату на окупованих територіях, який працює з місцевим населенням, підкріплюючи російські наративи та посилюючи дезінформаційні кампанії проти України та Заходу.

Історія Сергія Кирієнка є відображенням еволюції деяких російських політичних діячів, які перетворилися з потенційних реформаторів на ключових архітекторів агресії. Його роль у Кремлі ставить під сумнів можливість швидкого припинення конфлікту, оскільки він залишається однією з головних рушійних сил, що відстоюють продовження війни.