War on the Rocks: Іран програв за всіма показниками, але диктує умови миру

Іран вступив у війну проти найсильнішої держави світу та найпотужнішої армії Близького Сходу - і за всіма військовими показниками її програв. Але саме Тегеран сьогодні диктує умови миру. Такий центральний парадокс війни, який розбирають двоє західних аналітиків.

Як передає "Хвиля", про це у колонці для War on the Rocks пишуть Пніна Шукер та Ендрю Мілберн.

На їхню думку, США та Ізраїль вели війну, яку вважали суто військовою, тоді як Іран мав власну теорію перемоги, якої противники так і не зрозуміли. Її суть проста: вижити достатньо довго, щоб нав'язати опоненту витрати - через удари по країнах Затоки та "карту Ормузу".

Автори нагадують, що ще у 2005 році Корпус вартових ісламської революції розробив доктрину "мозаїчної оборони" - децентралізовану систему командування, розраховану саме на те, щоб пережити знеголовлюючі удари, якими й почалася ця війна. "У нас було два десятиліття, щоб вивчити поразки армії США на схід і захід від нас. Ми врахували ці уроки", - заявив на початку кампанії міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі.

Головною вразливістю виявився Ормузький пролив. За словами аналітиків, Вашингтон роками визначав його як ключовий ризик війни з Іраном, але до сценарію реального перекриття не підготувався. Іранські планувальники, навпаки, побудували навколо цього всю стратегію. Дешеві дрони й ракети Тегерана коштували тисячі доларів, тоді як перехоплювачі проти них - мільйони. Слабший противник перетворив залежність ворога від дорогих систем на власну зброю.

Удари по державах Перської затоки, зазначають автори, мали чіткий сигнал: підтримка цієї війни має ціну. Коли Іран влучив по нафтовому терміналу ОАЕ, Кувейт і Саудівська Аравія закрили небо для американських військових літаків. Операція Project Freedom зі супроводу танкерів через пролив розвалилася за кілька днів, щойно Саудівська Аравія відмовила у базуванні - навіть після особистого втручання Трампа.

Ціну війни для самого Ірану автори не применшують. Хаменеї загинув у перших ударах, ракетний арсенал скоротився, флот фактично перестав існувати, ядерна інфраструктура зупинена, економіка зазнала нових руйнувань. "На папері це був розгром", - пишуть вони. Але Тегеран хотів вужчого - вижити. І це дало йому переговорну позицію сильнішу, ніж до війни.

Показовою автори називають саму послідовність угоди. Ще до того, як Іран мусить вирішити хоч одне складне питання - ядерні запаси, ракети чи проксі, - США знімають морську блокаду, виводять сили з околиць Ірану, дають санкційні послаблення й розморожують активи. "Спершу заплати, перевіряй потім - це не стратегія. Це важіль, що залишає кімнату", - цитують вони одного аналітика.

Для Ізраїлю підсумок ще жорсткіший. Один ізраїльський дипломат назвав результат "славетним провалом". За даними авторів, коли Нетаньягу тиснув на удари в Бейруті, які ставили угоду під загрозу, Трамп подзвонив йому й сказав, що без американського захисту той "сидів би у в'язниці". Загальний висновок колонки: війна завершилася - але на умовах, написаних у Тегерані.

Раніше "Хвиля" публікувала розбір Foreign Affairs про те, хто насправді виграв 107-денну війну. Про те, чому Ормуз став для Ірана важливішим за ядерну бомбу, розповідали Валі Наср і Наргес Баджоглі. Також ми писали, як США та Іран знову зчепилися за Ормузький пролив.