Питайник та клямри: як раніше українською називали розділові знаки

Кома і тире колись мали питомі українські відповідники. Старі назви розділових знаків та чому вони майже зникли після мовних реформ.

Читайте в матеріалі:

Крапка, кома, тире чи лапки - сьогодні ці назви здаються нам єдино можливими й звичними з дитинства. Проте ще століття тому українські мовознавці використовували зовсім інші, надзвичайно образні та самобутні терміни для позначення розділових знаків. Як називали розділові знаки у старих граматиках, розповість Главред.

Пошук власної термінології: від "ковики" до "клямри"

Як розповідає мовознавиця Аліна Острозька, наприкінці XIX - на початку XX століття українська наукова мова активно формувалася. Прагнучи відійти від іншомовних запозичень, мовознавці пропонували зрозумілі й влучні відповідники. Більшість із цих термінів активно використовували у словниках і підручниках аж до 1933 року.

, (кома) - ковика, запинка, перетинка, протинка;

! (знак оклику) - окличник, викличник;

? (знак питання) - питайник;

– (тире) - розділка, павза, пружка, риска;

- (дефіс) - риска (в окремих джерелах);

; (крапка з комою) - середник;

. (крапка) - точка;

[ ] (квадратні дужки) - клямри.

Чому саме "запинка" та "розділка"

Більшість давніх назв описували саму суть розділових знаків.

Запинка (кома)

Назва походить від дієслова "запинатися" - зробити коротку паузу під час читання, адже кома не завершує думку, а лише позначає невелику зупинку. До речі, слово "кома" має грецьке походження й означає "відрізана частина".

Відео про те, як раніше назвалися розділові знаки, можна переглянути тут:

Розділка (тире)

Назва походить від слова "розділяти", адже цей знак відокремлює частини речення або позначає різкий перехід думки.

Три крапки ("…")

Цікаво, що одним із перших у новій українській літературі їх почав активно використовувати Іван Котляревський.

Схожі пошуки власної термінології відбувалися не лише в мовознавстві, а й у математиці, де також існували питомі українські відповідники, зокрема "відрізна", "залежник", "витвірна".

Хоча після мовних реформ 1930-х років частина цих слів залишилася лише на сторінках архівних підручників, вони й сьогодні демонструють, наскільки гнучкою, багатою та творчою є українська мова.

Читайте також: