Хто такі Vox для України?

Примітка редакції. У політиці друзів не буває, є корисні знайомі. І, здається, одного іспанського знайомого Україна якось не поспішає використати з користю.

В Іспанії давно правлять соціалісти. Оскільки вітчизняна медіасфера любить надто швидкі й поверхневі висновки, за кадром майже постійно залишається іспанська права партія Vox.

Політика

Вона виникла у 2013 році як відросток Народної партії — головної правоцентристської сили Іспанії. Її засновники вважали, що Народна партія стала надто обережною: не змогла рішуче протидіяти сепаратизму, погодилася з розширенням регіональних автономій і прийняла значну частину соціальних реформ, проведених лівими.

Лідером Vox став Сантьяго Абаскаль — колишній діяч Народної партії з Країни Басків. Людина вмотивована, оскільки родина Абаскаля протягом тривалого часу перебувала під загрозою з боку терористичної організації ETA.

Перші роки Vox залишалася маргінальною силою. Її справжній політичний прорив стався після каталонської кризи 2017 року, коли регіональна влада організувала невизнаний Мадридом референдум і спробувала проголосити незалежність. Тоді саме представники Vox запропонували жорстку відповідь: кримінальне переслідування організаторів, повернення ключових повноважень автономій центральній владі та принципову відмову від переговорів про подальшу федералізацію країни.

У 2018 році партія вперше пройшла до парламенту Андалусії. На загальних виборах у листопаді 2019 року вона вже отримала 52 місця і стала третьою політичною силою Іспанії. На виборах 2023 року Vox відступила до 12,4% голосів і 33 депутатів, однак зберегла значення потенційного партнера Народної партії.

Найчастіше Vox відносять до радикальної правиці. У медіа її регулярно називають ультраправою або крайньою правою партією, тоді як сама Vox представляє себе як національно-консервативну, патріотичну й антисоціалістичну політичну силу.

Термінологія тут має значення. Vox бере участь у виборах, визнає парламентську систему і не закликає до встановлення однопартійної диктатури. Водночас її програма виходить далеко за межі правоцентристського консерватизму: вона поєднує жорсткий націоналізм, обмежувальну міграційну політику, суспільний традиціоналізм і вимогу сильної державної влади.

Здається, в Іспанії щось коїться.

Світогляд і суспільство

Основою світогляду Vox залишається питання територіальної єдності. Партія вважає, що створена після падіння режиму Франко система автономних співтовариств перетворилася на джерело нерівності, дублювання бюрократії й регіонального націоналізму.

Її програма передбачає перетворення Іспанії на унітарну, хоча адміністративно децентралізовану державу, а також повернення центральному уряду повноважень у сферах освіти, охорони здоров’я, безпеки і правосуддя. Окремо Vox вимагає послабити автономні поліції, гарантувати можливість користування іспанською мовою на всій території країни та скасувати особливі фінансові привілеї окремих регіонів.

Саме тут проходить одна з найважливіших ліній розмежування між Vox і Народною партією. Народна партія критикує поступки сепаратистам, але загалом приймає автономну модель як частину конституційного порядку. Vox прагне не просто ефективніше керувати цією моделлю, а принципово її перебудувати.

Для прихильників партії це спосіб відновити рівність громадян і припинити політичний шантаж Мадрида з боку регіональних партій. Для противників — спроба демонтувати компроміс, який дозволяє зберігати єдність багатомовної й регіонально різноманітної Іспанії. Крім політичного спротиву, така реформа вимагала б складних конституційних змін, тому реалізувати її лише рішенням уряду неможливо.

Іншим центральним питанням стала міграція. Vox наголошує, що розрізняє легальну міграцію і незаконний перетин кордону, однак пропонує значно суворіший режим, ніж більшість іспанських партій.

У програмі записані негайне видворення людей, які прибули незаконно, депортація іноземців, що скоїли злочини, припинення державної допомоги нелегальним мігрантам і прив’язка соціальних виплат до легального статусу проживання. Партія також хоче винести міграційну політику на загальнонаціональний референдум.

Наслідки рішучої «перемоги».

Ці положення не залишаються лише передвиборчою риторикою. У 2024 році Vox вийшла з п’яти регіональних коаліцій із Народною партією після того, як консервативні керівники регіонів погодилися прийняти частину неповнолітніх мігрантів, які прибули на Канарські острови без супроводу дорослих.

Рішення Абаскаля спричинило внутрішній конфлікт: кілька регіональних посадовців відмовилися залишати уряди і вийшли вже з самої Vox. У 2026 році партії знову почали формувати регіональні коаліції. У домовленості щодо Естремадури з’явилися положення про пріоритетний доступ до житла і державних послуг для громадян Іспанії та людей із підтвердженим тривалим зв’язком із регіоном.

У соціальній політиці Vox виступає проти значної частини законодавства, сформованого іспанськими лівими протягом останніх десятиліть. Партія пропонує скасувати спеціальний закон про гендерне насильство і замінити його законом про насильство в родині, який однаково застосовуватимуть до всіх жертв.

Партія заперечує гендерні квоти, критикує законодавство про трансгендерність, виступає проти медичних процедур зі зміни статі для неповнолітніх і прагне обмежити поширення відповідних концепцій у школах. Міністерство рівності Vox хоче замінити Міністерством сім’ї, яке відповідало б за підтримку народжуваності, податкові пільги для багатодітних родин і допомогу батькам.

Суперечка стосується не лише окремих законів, а двох різних уявлень про рівність: Vox робить наголос на однакових правах кожної людини, тоді як ліві партії вважають необхідними окремі механізми для груп, які зазнають системної дискримінації.

Економіка

Економічно Vox не вкладається ані в модель лібералів, ані в модель традиційних протекціоністів. Партія підтримує зниження податків, скорочення бюрократії, зменшення державних субсидій політичним організаціям і полегшення умов для підприємців. Одночасно вона виступає за захист державного виробника, продовольчу самодостатність, реіндустріалізацію, енергетичний суверенітет і державну підтримку стратегічних галузей.

На регіональному рівні Vox домагалася зниження податків для громадян із невисокими доходами, податкових пільг на спадщину, збереження атомних електростанцій і обмеження великих сонячних і вітрових проєктів на сільськогосподарських землях.

Отже, її економічну модель точніше називати національно орієнтованою правою політикою. Vox підтримує ринок, коли йдеться про податки і приватну ініціативу, але готова втручатися в нього заради іспанського сільського господарства, промисловості, енергетики або демографічної політики.

Не дивно, що всередині партії та навколо неї співіснують підприємницький економічний лібералізм і соціальний націоналізм, який передбачає державну допомогу насамперед громадянам країни. Дослідники описують це як поєднання авторитарного неолібералізму із соціально-ідентичнісною політикою.

До Євросоюзу Vox ставиться критично. Це ви могли побачити і без нас. Але слід додати, що партія не вимагає негайного виходу Іспанії з ЄС або єврозони, що відрізняє її від багатьох відверто популістичних проектів. Vox виступає проти перетворення ЄС на федеративну державу, хоче повернути основні повноваження національним парламентам і проголошує пріоритет іспанської Конституції у питаннях, що стосуються фундаментальних інтересів країни.

Що в цьому поганого? Така модель Європи — це союз суверенних націй із сильною охороною кордонів, спільною цивілізаційною ідентичністю та обмеженими можливостями наднаціональної бюрократії. Вибачте, але багато кому в самій Європі подобається такий формат. Тож він точно має право на життя.

Як Орбан, тільки Орбаніо, та й не одненький.

Орбан, Мелоні, Україна

А тепер до неприємного. У Європарламенті Vox входить до групи «Патріоти за Європу», де також представлені французьке «Національне об’єднання», угорський «Фідес», австрійська FPÖ та інші націоналістичні партії.

Звісно, членство в одній групі не означає повної тотожності їхньої політики. Там само, наприклад, перебуває зовсім не проблемна для України пані Мелоні (так, ми поважаємо цю італійку, хоч вона й дуже хитра). Тобто це не вирок, як хотілося б декому у відверто поляризованих ЗМІ.

У цьому тексті ми пояснимо, чому Vox не варто оцінювати виключно через Віктора Орбана. Будь-які консервативні проекти здаються схожими, скажімо, через міграційну тематику. Та це більше говорить про середовище, яке цю тематику живить новими й новими подразниками, ніж про чийсь острах сформулювати проблему вголос.

Орбана як відверто проросійського політика ми обрали спеціально, якщо говорити про учасників групи «Патріоти за Європу». Бо зараз ми покажемо, в чому насправді полягає різниця між формально схожими, та на практиці кардинально протилежними правими рухами Старого Світу.

Після російського вторгнення партія Vox засудила агресію. Вона підтримала санкції. Вона виступила за постачання зброї та економічну допомогу Україні. Абаскаль прямо заявив про необхідність надавати Києву оборонні й наступальні засоби, необхідні для протидії вторгненню. Де тут Орбан? Але це ще не все, стривайте.

Пізніше Vox прямо звинувачувала іспанський уряд і низку країн ЄС у тому, що закупівля газу в РФ фактично й фінансує російську війну. У той самий момент партія вимагала значного збільшення витрат на оборону в самій Іспанії. Що там, Орбан поруч постояв, чи не так?

І шкода, що риторику Vox щодо російського газу наша державна інформаційна політика не використала так, як могла б. Мабуть, із цією партією все ж потрібно працювати на найвищому рівні, поки за нас це не зробили інші люди з дещо іншої держави.