Відставка Федорова: інституційний конфлікт, а не Сирський, змінив хід подій

Увечері 29 липня, колишній міністр оборони Михайло Федоров дав інтерв’ю медіа Українській правді, де поділився своєю версією подій, що призвели до його відставки. Він одразу спростував поширену думку про особистий конфлікт із головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським, замість цього акцентуючи увагу на глибших, системних проблемах.

Федоров розповів, що ще до призначення на посаду він підготував власне бачення розвитку оборонної сфери та презентував його Президентові, а потім — головнокомандувачу та начальнику Генерального штабу. Його мотивацією було впровадження прозорих систем та оновлення підходів до закупівель, що, на його думку, мало революціонізувати оборонне відомство.

Проте саме прагнення до реформ спричинило "інституційний та світоглядний конфлікт". Зі слів Федорова, з початку квітня команда почала відчувати тиск, який проявлявся в активності правоохоронних органів навколо їхньої роботи. Він припустив, що це було пов'язано з перебудовою процесів закупівель та тендерів, що викликало незадоволення у багатьох впливових осіб.

Колишній міністр наголосив, що не мав наміру блокувати жодних рішень Генерального штабу та не боровся з конкретними людьми. Його метою було створення системи, де молодим лідерам надавалася б свобода, рішення приймалися швидше, а реформи, що вже розпочалися, були завершені. Проте суперечності стосувалися саме механізмів реалізації цих реформ, швидкості прийняття рішень та кадрової політики.

Попри озвучені президентом заяви про нібито відсутність комунікації між Міноборони та Генштабом, Федоров запевнив, що взаємодія відбувалася в робочому режимі. Він наголосив, що його відставка 16 липня була результатом цього інституційного конфлікту та тиску, а не особистої неприязні чи розбіжностей із військовим керівництвом.

Після відставки Федорова в Україні навіть почалися акції протесту на його підтримку. Було призначено в.о. міністра оборони Євгена Хмару, а також змінився головнокомандувач. Сам Федоров повідомив, що готовий повернутися на посаду міністра оборони лише за умови надання йому достатніх повноважень для проведення реальної реформи, оскільки вважає, що лише три посади в країні дають змогу впливати на перебіг війни, і одна з них — це міністр оборони.

Після звільнення Федорова, Президент України вів переговори про його майбутню роботу, з'явились навіть обговорення щодо можливих просувань та діалогу. Однак згодом стало відомо, що ексміністр відмовився від усіх запропонованих посад, чекаючи на можливість втілити своє бачення змін. Крім того, у липні міністр оборони Італії зробив пропозицію про нову посаду для Михайла Федорова.

Ситуація навколо військових закупівель та тендерів в оборонній промисловості завжди була чутливою темою. Федоров зізнався, що під час роботи в міністерстві був здивований масштабом впливу приватних інтересів на діяльність деяких підрозділів. Він вважає, що окремі представники великого бізнесу могли бути незацікавлені у створенні прозорої системи закупівель озброєння, що і викликало тиск на його команду.

"Це причина, яка пов'язана з закупівлями, з тендерами, з тим, що ми почали перебудовувати саме процеси в цьому напрямку, я думаю, це викликало велике незадоволення у багатьох людей", — пояснив Федоров, підкресливши, що тиск посилився з початку квітня.

"У нас був більш інституційний конфлікт щодо реалізації цієї візії. Плюс культурний конфлікт. Тому що потрібно давати свободу молодим лідерам, потрібно швидше приймати рішення, потрібно закінчувати певні реформи, які почалися", — зазначив ексміністр, говорячи про розбіжності з військовим керівництвом.

Історія Федорова демонструє, що справжні виклики в реформуванні країни часто криються не в особистісних протистояннях, а в боротьбі зі застарілими системами та інституційними конфліктами. Його готовність повернутися лише за умови повних повноважень свідчить про глибоку відданість візії, яка ще чекає на своє втілення.