Фестиваль «Вирій» у Києві: від етно-вечірки до гніву медикині батальйону

На київському фестивалі «Вирій. Простонеба» панувала особлива атмосфера, де музика, театр та перформанси поєднувалися з етнічним колоритом. Захід вимагав відвідувачів дотримуватися суворого дрес-коду — розкутого етно, що переосмислювало традиційне українське вбрання. Ця концепція, за задумом організаторів, мала символізувати свободу, дикість та природність.

Серед гостей фестивалю були відомі особистості, зокрема народні депутати Ярослав Желєзняк та Ольга Коваль. Колишній голова Державної митної служби Максим Нєфьодов, який також відвідав подію, оприлюднив фотографії з ними і високо оцінив інклюзивність заходу. Він відзначив, що подія об'єднала багатьох «сталевих чоловіків і жінок» та людей на кріслах колісних.

Однак ідилічна картина свята різко змінилася після публічної реакції депутатки Київської міської ради та начальниці медичної служби «Ульф» батальйону «Вовки Да Вінчі» Аліни Михайлової. Вона розкритикувала фестиваль, звернувши увагу на танці чоловіків у трусах, що розважали публіку, тоді як захисники на фронті горять у бліндажах.

Ця заява викликала бурхливу реакцію в соціальних мережах, розділивши суспільство на тих, хто підтримував право на святкування навіть під час війни, і тих, хто вважав це недоречним. Михайлова наголосила, що її лякає не сам фестиваль, а «нормалізація прірви» між буденним життям у столиці та реаліями фронту.

Військова не закликала повністю відмовлятися від життя, але нагадала про важливість пам'ятати, завдяки кому це життя можливе. Вона підкреслила, що фронт не вимагає від Києва перестати сміятися, а поранені та загиблі не просять живих лягти поруч, але, можливо, живі винні їм дещо простіше – «Не забути».

Етнічно-електронний фестиваль «Вирій. Простонеба» зібрав понад 20 артистів, включаючи таких хедлайнерів, як Святослав Вакарчук, гурти Крихітка, Nazva, Vivienne Mort, Олег Скрипка&Воплі Відоплясова, The ВЙО, ісландський гурт GusGus та мексиканський дует Zombies in Miami. Репортажі про захід, опубліковані в «Таблоіd» та на Jetsetter.ua, описували подію як концентрацію «красивих людей», що насолоджувалися поєднанням музики, театру та перформансів.

Фестиваль позиціонував себе як подію, що не лише привертає увагу киян, але й гостей з-за кордону, демонструючи, що столиця продовжує жити попри всі складнощі. Максим Нєфьодов назвав «етно» сучасним сильним мистецтвом, а не «сумними кріпаками з голими козаками», підкресливши, що такі івенти важливі для інклюзії та розвитку культури.

«Мене лякає не фестиваль. Мене лякає нормалізація прірви», – зазначила Аліна Михайлова, висловлюючи своє занепокоєння ситуацією.

«Фронт не вимагає від Києва перестати сміятися. Поранений на стабі не вимагає, щоб незнайома йома людина ніколи більше не танцювала. Загиблий не просить живого лягти поруч. Але, можливо, живі винні їм дещо значно простіше? Не забути», – наголосила військова, закликаючи до пам'яті та усвідомлення.

Історія фестивалю «Вирій. Простонеба» яскраво демонструє глибину розколу в українському суспільстві, що намагається знайти баланс між потребою жити та пам'ятати про ціну цієї можливості. Ця дискусія залишається відкритою, підкреслюючи, що питання пам'яті та поваги до тих, хто захищає країну, є надзвичайно актуальним і потребує постійного осмислення.