16 серпня: Горіховий Спас, історія Нерукотворного образу Христа та давні традиції

Історія Нерукотворного образу Ісуса Христа розпочалася ще за Його земного життя. Згідно з церковним переданням, цар сирійської Едеси Авгар, тяжко хворий, увірував у Спасителя, почувши про Його чудеса. Він направив художника Ананію до Палестини, щоб той написав портрет Ісуса та запросив Його до Едеси для зцілення.

Ананія, попри всі зусилля, не зміг зобразити Христа, оскільки Його обличчя випромінювало незвичайне сяйво. Тоді Ісус приклав до Свого обличчя тканину – убрус, на якій дивним чином відбився Його лик. Цей образ, створений без участі людської руки, отримав назву Нерукотворного.

Ананія привіз святиню до Едеси, і цар Авгар, побачивши образ Христа, отримав зцілення. З того часу Нерукотворний образ став однією з найшанованіших реліквій міста. У 944 році візантійські імператори Костянтин Багрянородний і Роман I домовилися про перенесення святині з Едеси до Константинополя.

16 серпня Нерукотворний образ урочисто внесли до столиці Візантії та помістили у Фароському храмі Пресвятої Богородиці. На честь цієї події Православна церква України встановила свято Перенесення Нерукотворного образу, яке відоме в народі як Горіховий, Третій або Хлібний Спас.

Подальша доля оригінальної реліквії оповита таємницею. За одними переказами, образ зник після пограбування Константинополя хрестоносцями у 1204 році, за іншими — його вивезли до Генуї. Точно встановити шлях святині історикам досі не вдалося, що додає їй ореолу загадковості.

Цього ж дня Церква вшановує пам'ять мученика Діомида — лікаря з міста Тарс, який жив на межі III–IV століть. Він лікував людей безкорисливо, не беручи плати, і проповідував християнську віру, за що його називають безсрібником. Коли імператор Діоклетіан почав переслідувати християн, Діомида наказали схопити. За переказом, воїни знайшли його вже померлим, але відтяли йому голову, після чого самі осліпли. Прозріння настало лише після того, як голову повернули до тіла, що вразило воїнів і змусило їх увірувати в Христа.

Горіховий Спас, відомий також як Спас на полотні, символізує прощання з літом та підготовку до осені. Він завершує серпневий цикл трьох Спасів, що традиційно відзначаються в Україні. На відміну від Медового та Яблучного Спасів, які тепер припадають на 1 та 6 серпня відповідно, Горіховий Спас пов'язаний не лише з церковним святом, а й із завершенням сільськогосподарських робіт, зокрема жнив та збору горіхів.

У народі цей день також називали Хлібним Спасом через традицію випікати хліб із борошна нового врожаю. Освячення у церкві горіхів, хліба, меду та фруктів символізує подяку Богові за врожай. Після Успенського посту, який завершувався цього дня, родини збиралися за святковим столом, щоб відсвяткувати завершення літніх трудів та приготуватися до осінньої сівби, освятивши все, що було зібрано.

«Перший Спас – на воді стоять, Другий Спас – яблука їдять, Третій Спас – на горі полотна продають», — так народна приказка описує символіку трьох Спасів, підкреслюючи особливе значення кожного з них.

«Третій Спас — хліба припас», — говорили селяни, підкреслюючи важливість цього дня для заготівлі запасів на зиму, що пов'язувало свято з практичними аспектами хліборобського життя.

Свято Горіхового Спаса, переплітаючи глибокі духовні традиції та багатий народний колорит, продовжує нагадувати про важливість віри, милосердя та вдячності за дари природи. Цей день є не лише пам'яттю про чудеса минулого, а й закликом до спільної праці та взаємодопомоги, які залишаються актуальними в будь-які часи.