Бої за Малу Токмачку: росіяни загрузли на околицях. Огляд фронту

Огляд. Ми продовжуємо у форматі «коротко з різних напрямків».

1. Гуляйпільський напрямок

Війська (сили) лівого флангу російського угруповання військ (УВ) «Восток», а саме 5-ї та 35-ї загальновійськових армій (ЗВА) з приданими їм засобами посилення, продовжують вести наступальні дії у загальній дирекції Гуляйполе – Оріхів, намагаючись дістатися до району Омельник – Широке – Єгорівка – Червона Криниця, на північний схід від Оріхівського району оборони Збройних сил України (ЗСУ).

Крім того, у смузі своєї 5-ї ЗВА противник (російські війська) намагається просунутися на північ і північний захід і таким чином відновити свої позиції вздовж річки Гайчур, на її стику з 36-ю ЗВА. З цією метою передові підрозділи російської 5-ї ЗВА у взаємодії з передовими підрозділами сусідньої 36-ї ЗВА продовжують вести активні атакуючі\штурмові дії по напрямках Рівнопілля – Добропілля та Зелене – Добропілля, намагаючись дістатися до району Тернувате – Радісне – Нове Запоріжжя – Добропілля.

Однак у звітний період противник так й не зміг досягти вищезазначених цілей. Основні сили передових частин і з’єднань російських 5-ї та 35-ї ЗВА, які раніше змогли дістатися до рубежів Прилуки – Солодке, а також Зелене – Залізничне та Мирне – Лугівське, досягли лише інфільтрації (проникнення) своїх численних малих піхотних (штурмових) груп по цих напрямках, що, однак, не забезпечило їм сталого контролю над усіма цими районами. Зокрема, вони були зафіксовані:

• у районі Тернувате – Нове Запоріжжя – Солодке – Добропілля;
• по напрямках Прилуки – Воздвижівка та Оленокостянтинівка – Воздвижівка;
• у районі Верхня Терса – Цвіткове – Залізничне – Гірке;
• а також по напрямках Мирне – Новоселівка та Лугівське – Червона Криниця.

У цьому сенсі російське командування продовжує свої спроби посилити зусилля в цих районах, намагаючись таким чином дезорганізувати систему оборони ЗСУ та досягти більш значного (глибшого) просування власних передових підрозділів шляхом поступового накопичення їхньої штурмової піхоти в тактичній глибині бойових порядків передових частин і підрозділів ЗСУ.

Однак темпи їхнього просування залишаються мінімальними вже достатньо тривалий час. Протягом понад двох місяців впертих і досить дорого вартісних для російських військ наступальних боїв у смугах їхніх 5-ї та 35-ї ЗВА (після захоплення ними Гуляйполя) їм вдалося просунутися лише на 2,5-5,5 км на окремих ділянках.

Очевидно, це було пов'язано не лише з стійкістю оборони відповідного угрупування ЗСУ, що діє по цьому напрямку, а й з тим, що українські війська провели тактично ефективні наступальні дії в смугах російських 36-ї та 29-ї ЗВА УВ «Восток». Адже це, у свою чергу, змусило російське командування використати саме там частину власних оперативних резервів УВ «Восток», які раніше призначались, очевидно, для подальшого розвитку наступу саме у напрямку Гуляйполе – Оріхів.

Можливо, ми говоримо про 69-ту окрему бригаду прикриття (обрп), низку підрозділів 38-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр) зі складу 35-ї ЗВA, а також частини та підрозділи 120-ї дивізії морської піхоти (дмп). В свою чергу, посилення військ (сил) 5-ї та 35-ї ЗВА, які наступають на Оріхів зі сходу, вилилося лише введенням у бій на цьому напрямку 40-ї окремої бригади морської піхоти (обрмп).

У зв'язку з активізацією 58-ї ЗВА УВ «Днепр» на Оріхівському напрямку, ймовірно, що командування УВ «Восток» у найближчому майбутньому намагатиметься посилити свої зусилля вздовж дороги Гуляйполе – Оріхів і на південь від неї (від рубежу Лугівське – Мирне в напрямку Новоселівки та Червоної Криниці), аби забезпечити правий фланг першої та можливість їй зосередити більше своїх сил і засобів саме на Оріхівському районі оборони ЗСУ.

2. Оріхове – Запорізький напрямок

Як я передбачав раніше, командування російської 58-ї ЗВА кілька тижнів тому практично перейшло до активізації в смузі своєї 42-ї мотострілецької дивізії (мсд), намагаючись прорватися до міста Оріхів.

Спочатку командування російських військ намагалося прорватися в місто з флангів – діяли від Нестерянки у бік Новоандріївки (з заходу та південного заходу), а також від Новопокровки через Малу Токмачку (зі сходу та південного сходу). Однак ці спроби не мали великого успіху та свого подальшого розвитку.

Російські «інфільтратори», які просувалися на північ від Нестерянки та на схід від Малих Щербаків, так й не змогли дістатися висот у районі Новоандріївки. Кілька невеликих і «надмалих» російських піхотних груп, яким все ж вдалося перейти дорогу між Малими Щербаками і Новоандріївкою, були своєчасно виявлені українськими підрозділами та «зачищені».

Наразі, схоже, їхні більш «щасливі» колеги все ще утримують кілька посадок у «сірій зоні» на північ від Нестерянки та на південний схід від Малих Щербаків. Більше того, ймовірно, у районі Малих Щербаків і Щербаків ЗСУ контратакували противника, зумівши відтіснити його основні позиції на південь від них і суттєво «порідивши» кількість заблокованих малих груп противника у напрямку Малі Щербаки – Павлівка, хоча кілька з них ще досі фіксуються там.

На протилежному фланзі, в районі Малої Токмачки, спроби противника, що діяв з боку Новопокровки, також не були особливо успішними. Його фактично вибили з руїн Малої Токмачки, і лише кілька «тіл» продовжували ховатися в підвалах покинутої місцевої виправної колонії, у районі залізничної станції з такою ж назвою.

Протягом кількох тижнів точилися запеклі бої в районі Малої Токмачки, Білогір'я та Лугівського. На даний момент противник спромігся лише знову завести кілька своїх «надмалих» піхотних груп до самого краю південно-східної околиці Малої Токмачки, і зробити те саме у Білогір'я. Але далі просунутись їм не вдалося.

Однак у цьому контексті варто зазначити, що на північний схід від цього району противник все ж зумів «проникнути» низькою його штурмових груп у тактичну глибину у напрямку на Чарівне, Новоселівка та Червона Криниця. Внаслідок цього кілька його штурмових груп змогли «засісти» у кількох посадках за 2,5 км на північний схід від Малої Токмачки.

Таким чином, флангове охоплення Оріхівського району оборони ЗСУ противником, скажімо так, «не зовсім вдалося» – він не зміг прорватися в саме місто. Думаю, саме тому він вирішив зробити більш «відверту» спробу – прорватися до Оріхова «в лобову», прямо з півдня, через Новоданилівку. І раптом це виявилося більш успішним, ніж флангові «охоплення та маневри», які він здійснював раніше.

Близько тижня тому кілька російських розвідувально-диверсійних груп (РДГ) змогли пройти вздовж Успенівської балки до Новоданилівки, а потім дістатися південно-східних околиць Оріхова та північно-західних околиць Малої Токмачки. Після цього, очевидно, малі й «надмалі» штурмові групи противника пішли їхніми слідами.

Не можна сказати, що наразі їх «загрозливо багато», але, очевидно, кілька груп по 2-3 в\сл (можливо, в деяких із них по 4-5 «тіл») змогли втриматися за низку будівель як у Новоданилівці, так і в Оріховому. Більше того, кілька з них навіть змогло потрапити в невеликий ліс біля дороги та залізниці, що йдуть з Малої Токмачки до Оріхова.

Станом на даний момент між передовими позиціями ЗСУ на південь від Новоданилівки та Оріховим одночасно зафіксовано кілька точок, де, ймовірно, ці «інфільтрати» знаходяться в тилу українських підрозділів.

Найпівнічніші розташовані на південно-східній околиці Оріхова (між вулицею Привокзальною та вулицею Героїв АТО), на північній околиці Новоданилівки, ймовірно, кілька російських штурмовиків також ховаються (на схід від вулиці Хрусталькова) й на південному в’їзді (одразу за автомобільною розв'язкою) вони також присутні в районі з ангарами (гаражі, майстерні, склади?).

Ще кілька облаштувалися в невеликому лісі між Оріховим і Малою Токмачкою, на південь від обох доріг. Також, у районі самої Успенівської балки, ймовірно, невелика піхотна група противника утримує певну «перевантажувальну точку» – ділянку місцевості для проміжного накопичення його штурмовиків і подальшого їх руху в напрямку Новоданилівки та Оріхова.

Очевидно, що ЗСУ на цьому напрямку просто не мають належних сил і засобів для швидкого і ефективного «зачищення» цих «інфільтраторів». Тому противник, ймовірно, у найближчому майбутньому, скориставшись цим моментом, спробує збільшити свою присутність у зазначеному районі.

Досягаючи цього ефекту, масовим переміщенням своєї штурмової піхоти своєрідним «перекатом» – з однієї «фіксованої» точки до наступної тощо. Власне, так само, як і під час штурму росіянами інших більш-менш значних населених пунктів (Куп'янська, Покровська, Костянтинівки тощо).

Щодо самого Запорізького напрямку, там ситуація також почала поступово змінюватися, але не на краще для ЗСУ. Противник (у смузі 19-ї мсд 58-ї ЗВА) знову почав контратакувати, намагаючись відновити наступ своїх передових частин і підрозділів у загальному напрямку Комишувахи, намагаючись дістатися рубежу Малокатеринівка-Комишуваха.

Зокрема, йому вдалося знову «завести» низку своїх штурмових груп у тактичний тил передових підрозділів ЗСУ (вони зафіксовані на схід і північний схід від Степногірська, у районі Павлівки, у районі між Степногірськом і Степовим). Невеликі російські піхотні групи також знову зафіксовані в південній частині Приморського (північніше Покровської вулиці).

Крім того, ворог відновив активні штурмові дії з району «Висотки» в південній частині Степногірська, вздовж вулиць Таврійська та Аграрна, у напрямку автомобільної розв'язки «Кільце» між Степногірськом і Приморським (ймовірно, намагаючись відрізати українські піхотні групи, які прорвалися до Плавнів і там закріпилися).

Таким чином, можна стверджувати, що після досить успішної активної оборони лівого флангу своєї 58-ї ЗВА (російські війська змогли утримати район на північ від Кам’янського, під час контратак ЗСУ в районі Приморського та Степногірська) її командування вирішило знову перейти до активних наступальних дій, зосередивши свої основні зусилля саме на Оріхівському районі оборони ЗСУ.